Постанова
Іменем України
21 вересня 2020 року
місто Київ
справа № 481/825/17
провадження № 61-117св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Миколаївобленерго",
третя особа - Новобузький районний військовий комісаріат,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2017 року у складі судді Уманської О. В. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 04 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Самчишиної Н. В., Галущенка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" (далі - ПАТ "Миколаївобленерго") про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що з 03 квітня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на посаду інженера енергоінспекції філії Центрального округу ПАТ "Миколаївобленерго" за трудовим договором, про що видано наказ № 450/к.
Наказом Міністерства оборони України від 15 червня 2017 року № 400 позивача призвано на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України строком на 18 місяців та призначено
на 1 курс перепідготовки та підвищення кваліфікації Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного, у м. Львові.
16 червня 2017 року Новобузький районний військовий комісаріат на адресу роботодавця надіслав лист № 1235 "Про призов на військову службу", відповідно до якого було доручено вручити ОСОБА_1 повістку про призов на військову службу та забезпечити збереження за позивачем на час служби місця роботи та середнього заробітку.
19 червня 2017 року вона прибула з повісткою до відділу кадрів філії ПАТ "Миколаївобленерго", де в її присутності було підготовлено наказ про увільнення від виконання обов`язків за посадою на час проходження військової служби зі збереженням на час дії особливого періоду місця роботи та середнього заробітку.
Наказом Національної академії сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного від 20 червня 2017 року № 149 позивача зараховано до списків особового складу та призначено на посаду слухача курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації. Проте, через кілька днів на адресу за місцем реєстрації позивача надійшов лист ПАТ "Миколаївобленерго" від 21 червня 2017 року № 06/39-421 про звільнення її з роботи згідно з наказом від 19 червня 2017 року № 862/к за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з призовом на військову службу та запропоновано отримати трудову книжку.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2017 року, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади інженера енергоінспекції філії м. Миколаєва Центрального округу. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера енергоінспекції філії м. Миколаєва Центрального округу з 19 червня 2017 року. Стягнуто з ПАТ "Миколаївобленерго" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу без відрахування обов`язкових платежів і зборів за період з 19 червня 2017 року до 06 вересня 2017 року у розмірі 15 284, 08 грн. Здійснено розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах платежу за один місяць.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. З урахуванням викладеного суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки її звільнення проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2017 року із застосуванням засобів поштового зв`язку, ПАТ "Миколаївобленерго" просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.
Заявник зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України
"Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період діє на час проведення мобілізації, під час воєнного стану і часткової відбудови після закінчення воєнних дій. Остання хвиля мобілізації закінчилася відповідно до Указу Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016, а тому нормативно-правові акти, які б визначали настання події, яка обумовлює настання нового особливого періоду в Україні, не ухвалювалися. На переконання заявника, відсутні ознаки триваючого особливого періоду в Україні, оскільки такий період припинено, а тому звільнення ОСОБА_1 з посади інженера енергоінспекції філії м. Миколаєва Центрального округу було законним, оскільки на неї на час звільнення не розповсюджувалися положення статті 119 КЗпП України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 03 квітня 2017 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах та працювала у філії м. Миколаєва Центрального округу ПАТ "Миколаївобленерго" на посаді інженера енергоінспекції.
Наказом міністра оборони України від 15 червня 2017 року № 400 ОСОБА_1 призвана на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України строком на 18 місяців та призначено слухачем 1 курсу перепідготовки та підвищення кваліфікації Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Наказом ПАТ "Миколаївобленерго" від 19 червня 2017 року № 862-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.
Так, саме Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі -Закон № 2232-XII) здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, ним також визначені загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону
№ 2232-XII є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.