Постанова
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 127/33824/19
провадження № 61-9071св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гоуфінгоу",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоуфінгоу" про визнання недійсною індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту
за касаційною скаргою адвоката Заремби Євгена Євгенійовича як представника ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року у складі судді Федчишина С. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2020 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Денишенко Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту від 15 липня 2019 року № 3629311065/105337 недійсною.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що 15 липня 2019 року вона з ТОВ "Гоуфінгоу" уклала індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 3629311065/105337, після підписання якого вона отримала індивідуальну частину цього договору та дізналася, що за користування кредитом зобов`язана сплатити відповідачу 672,25 % річних від суми кредиту (пункт 1.7 договору), що є несправедливими умовами цього договору.
Під час формування заявки на кредит відповідач приховав інформацію про реальну річну ставку зазначивши 1,85 % на день, що створило ілюзію можливості виконання таких умов договору.
Таке замовчування реальної відсоткової ставки за користування кредитними коштами в повній мірі є підставою для визнання договору недійсним, оскільки в розумінні статті 230 ЦК України обман має місце у випадку замовчування інформації, що має істотне значення у договорі.
Відповідно до статей 229, 230 ЦК України, якщо договір укладений внаслідок замовчування істотних умов договору та укладення його відбулося під впливом помилки, це є підставою для визнання такого договору недійсним.
Також відповідач у договорі вказує, що він діє на підставі Закону України "Про споживче кредитування", однак частиною другою статті 7 цього Закону визначено вимоги до такої реклами, зокрема, має бути зазначено: 1) максимальна сума, на яку може бути видано кредит; 2) реальна річна процентна ставка; 3) максимальний строк, на який видається кредит; 4) у разі надання кредиту для придбання товарів (послуг) у формі оплати з відстроченням або з розстроченням платежу - розмір першого внеску. Однак із зовнішнього вигляду вебсайту відповідача відомостей про реальну річну процентну ставку немає, що по суті є обманом користувача та створює хибне уявлення у користувача про істотні умови договору.
Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 10 березня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, враховуючи специфіку укладення електронного правочину, позивач не надала належного та допустимого доказу наявності в діях відповідача умислу ввести її в оману щодо дійсних умов укладення договору, та саме вона ініціювала його укладення, маючи доступ до відкритої та повної інформації, розміщеної на офіційному сайті відповідача у відкритому доступі для невизначеного кола осіб. Не надала позивач і доказів, які свідчили б про невідповідність умов кредитного договору № 3629311065/105337 вимогам законодавства та про несправедливість його умов. Доводи позивача про ненадання повної інформації щодо умов та настання ризиків при укладенні договору та нечесну підприємницьку практику ґрунтуються виключно на припущеннях позивача і спростовуються самим змістом договору.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Вінницький апеляційний суд постановою від 06 травня 2020 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів про вчинення правочину внаслідок обману і не довела невідповідність умов кредитного договору вимогам законодавства та несправедливість його умов з огляду на невеликий строк користування кредитними коштами (30 днів).
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, та додаткових пояснень, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій 15 червня 2020 року до Верховного Суду, адвокат Заремба Є. Є. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2020 року і постанову Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права.
Відповідач не надав доказів, що саме ОСОБА_1 застосували будь-яким способом ідентифікатор (смс-повідомлення з кодом R6058), зокрема немає доказів отримання позивачем одноразового ідентифікатора та реєстрації позивача в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача.
Що стосується підпису представника відповідача у графі "Товариство", то сторони спірного договору не досягли згоди, що напис "Директор Електронний підпис ( ОСОБА_2 )" є способом підписання договору, однак цю обставину суди проігноровали, що є порушенням норм матеріального права, зокрема статей 207, 1055 ЦК України, та має наслідком визнання нікчемності оспорюваного договору.
Належних, допустимих та достатніх доказів у цій справі в контексті статей 11, 202, 205, 207 ЦК України щодо виникнення між позивачем та відповідачем зобов`язальних правовідносин відповідач не надав.
Правова природа оспорюваного договору залишається незрозумілою, оскільки відповідач, формуючи договір, вносить елементи як договору позики, так і кредитного договору, щоб досягти для себе максимальної вигоди при ніби то дотриманні норм чинного законодавства України.
20 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Гоуфінгоу" на касаційну скаргу, мотивований тим, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими та висновків судів не спростовують.
28 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшло пояснення ОСОБА_1 на відзив, мотивоване тим, що наведені у відзиві доводи спростовуються нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.
10 серпня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 липня 2019 року між ТОВ "Гоуфінгоу" та ОСОБА_1 укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 3629311065/105337, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 2000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності.
Згідно з пунктом 1.2 цього договору кредит надається строком на 30 днів, тобто до 13 серпня 2019 року.
За користування кредитом клієнт сплачує товариству 672,25 % річних від суми кредиту з розрахунку 1,85 % на добу. Тип процентної ставки - фіксована (пункт 1.3 договору).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові
Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Позивач як на правові підстави заявлених позовних вимог посилалася, зокрема на статті 229, 230 ЦК України, статті 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.