Постанова
Іменем України
08 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 212/6606/17
провадження № 61-22811св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Криворіжгаз", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2019 року в складі судді Козлова Ю. В., постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин, розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" (далі - АТ "ОГС "Криворіжгаз") на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 , ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 звернулись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" (далі - ПАТ "Криворіжгаз"), правонаступником якого є АТ "ОГС "Криворіжгаз", про визнання незаконними дій щодо зміни норми використання природного газу, визнання права на забезпечення та встановлення споживачам в квартирах індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів.
В обґрунтування позову зазначали, що на підставі постанови від 30 вересня 2015 року № 2500 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, між позивачами та ПАТ "Криворіжгаз" укладено Типовий договір постачання природного газу споживачам.
Доказом факту приєднання всіх споживачів до Типового договорупозивачі вважалищомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної сплати рахунків за спожитий природний газ.
Зазначали, що права та обовʼязки споживачів виникли з однієї підстави та що предметом цього спору є однорідні права та обовʼязки.
Позивачі зазначають, що вони виконували усі умови вказаного договору, регулярно та у повному обсязі сплачуючи за отримані послуги з газопостачання.
Разом із тим, ПАТ "Криворіжгаз" без їх згоди незаконно встановило режим нарахування об`ємів спожитого природного газу, згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу, чим фактично порушило права споживачів, визначені п. 21 Розділу 2 Правил постачання природного газу, затвердженихпостановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2496, на отримання природного газу в обсягах, визначених договором постачання природного газу.
Також відповідач відмовляється за свій рахунок здійснити встановлення в їхніх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам, чим порушує Закон України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".
Позивачі просили суд визнати незаконними дії щодо зміни норми використання природного газу, визнати право на забезпечення та встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів, зобов`язати відповідача поновити режим нарахування плати за спожитий природний газ відповідно до норм споживання встановлених законодавством у випадку відсутності індивідуальних газових лічильників, а також зобов`язати відповідача за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в їхніх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2019 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним встановлений ПАТ "Криворіжгаз" режим нарахування об`ємів спожитого природного газу, згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу для побутових споживачів природного газу - позивачів.
Зобов`язано АТ "ОГС "Криворіжгаз" поновити побутовим споживачам природного газу - позивачам режим нарахування плати за спожитий природний газ відповідно до Норм споживання природного газу населення у разі відсутності газових лічильників, встановлених законодавством у відповідні періоди.
Визнано право за побутовими споживачами природного газу - позивачами на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ "ОГС "Криворіжгаз".
Зобов`язано АТ "ОГС "Криворіжгаз", відповідно до термінів зазначених Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" за власний рахунок здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам природного газу - позивачам.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу, тому відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та, відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", зобов`язаний забезпечити встановлення індивідуальних лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі. Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства та порушує їх права.
При цьому суд вказав, що саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги АТ "ОГС "Криворіжгаз" не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У листопаді 2019 року АТ "ОГС "Криворіжгаз" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не врахували доводи заявника та не надали належної оцінки поданим доказам.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
04 лютого 2020 матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 16 квітня 2015 року № 1274 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ "Криворіжгаз" видано ліцензію на господарську діяльність з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву "Інгулець" Інгулецького району в м. Кривому Розі) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ "Криворіжгаз".
Позивачі у справі є або власниками, або зареєстровані та проживають у будинку АДРЕСА_1 .
Позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного судів відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 16 квітня 2015 року № 1274 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ "Криворіжгаз" видано ліцензію на господарську діяльність з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву "Інгулець" Інгулецького району в м. Кривому Розі) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ "Криворіжгаз".
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про захист прав споживачів" держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
За змістом статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Як зазначено в преамбулі Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон № 1875-IV), який був чинним на час звернення позивачів до суду з цим позовом та розгляду справи в судах, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.