Постанова
Іменем України
08 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 194/1126/18
провадження № 61-6634св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2019 року в складі судді: Перекопського М. М.,та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 22 200 доларів США, що підтверджується розпискою, відповідно до якої відповідач зобов`язується виплатити суму боргу до 30 квітня 2018 року, але у визначений час гроші не повернула. Оскільки відповідач не повернула позичені нею кошти, що дає позивачу право на повернення позиченої суми, 3% річних як проценти від неповернутої суми, а також 17% (облікова ставка НБУ) за користування цими коштами.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь:
борг в сумі 22 200 доларів США;
3% річних в сумі 4 443,58 грн за період з 01 травня 2018 року до 30 липня 2018 року;
облікову ставку НБУ в сумі 23 326,80 грн за період з 01 травня 2018 року до 13 липня 2018 року;
судові витрати в сумі 6 238,77 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15.
Суд першої інстанції вказав, що згідно розписки від 24 квітня 2018 року, складеної на російській мові, ОСОБА_2 зобов`язалася виплатити суму боргу 22200 USD до 30 квітня 2018 року ОСОБА_1 (а. с. 65). При цьому, зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Наявність у наданій позивачем розписці зобов`язань повернути борг у грошовій сумі, не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки даний борг міг виникнути на підставі інших правовідносин. Позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів, які він вимагає повернути. За таких обставин, не зважаючи на те, що відповідачем не було доведено суду за допомогою надання висновку судового експерта у судовій почеркознавчій експертизі, позивачем не було доведено факт укладення між сторонами договору позики, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що частиною першою статті 530, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої палати Верховний Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Згідно розписки від 24 квітня 2018 року, ОСОБА_2, зобов`язалася виплатити суму боргу 22 200 USD до 30 квітня 2018 року ОСОБА_1 . При цьому, зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Наявність у наданій позивачем розписці зобов`язань повернути борг у грошовій сумі не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки даний борг міг виникнути на підставі інших правовідносин. Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог. Однак, позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів, які він вимагає повернути.
При відхиленні доводів позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не з`ясував дійсну правову природу розписки, а лише зауважив, що не доведено факту передачі коштів, що у суду не має жодних правових підстав стверджувати, що договір позики не було укладено, адже в самій розписці вказано, що відповідач зобов`язується повернути суму боргу, що підтверджує саме укладення договору позики грошей, апеляційний суд вказав, що вони не спростовують висновків суду, та на законність ухвалення судового рішення не впливають, а також спростовуються встановленими обставинами справи, та в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 1046 ЦК України, розписка, відповідача від 24 квітня 2018 року підтверджує факт передачі у власність позивачці - ОСОБА_2 - грошових коштів, зобов`язання позичальника повернути позивачу - позикодавцеві таку ж суму та такий договір є укладеним з моменту передання грошей, а саме: 24 квітня 2018 року, що підтверджується підписом відповідача на розписці та поясненнями свідка зі сторони позивача. Стороною відповідача не спростований факт та не надані до суду належні та допустимі докази щодо існування розписки взагалі та щодо недійсності підпису ОСОБА_2 на розписці від 24 квітня 2018 року. Суди не звернули увагу на наявність розписки в матеріалах справи, яка є підтвердженням укладання договору позики та його умов, яка і засвідчує передання відповідачу зазначеної вище грошової суми, що передбачено частиною другою статті 1047 ЦК. Судом встановлено, що у наданій позивачем до суду розписці написаною ОСОБА_2, вказано її паспортні данні, адресу її реєстрації, та мається зобов`язання про виплату суму боргу 22 200 доларів США до 30 квітня 2018 року ОСОБА_1, розписка написана 24 квітня 2018 року, стоїть підпис без його розшифровки. Жодного доказу, що розписка написана не відповідачем із зазначення саме її паспортних даних та саме її реєстрації, а також відсутність клопотання сторони відповідача про призначення судово-почеркознавчої експертизи, свідчить про те, що розписка все ж таки написана відповідачкою, яка не бажає повертати позивачу суму коштів, взятих у борг.
Зазначає, що за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. При цьому, наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця), згідно з положеннями статті 545 ЦК України, свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. Така правова позиція позивача повністю узгоджується з практикою Верховного Суду, висловленої у постанові від 02 березня 2020 року в справі № 355/1301/18.
У липні 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої палати Верховний Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464-3790/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. ОСОБА_2 не брала коштів у ОСОБА_1, ні тих, що вказані в спірній розписці, ні будь-яких інших, і розписку від 24 квітня 2018 року не писала.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).