Постанова
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 442/4470/14-ц
провадження № 61-19223св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новокропивницька сільська рада Дрогобицького району Львівської області, Управління Держгеокадастру у Дрогобицькому районі Львівської області, ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, у складі судді Кучаковського Ю. С., від 23 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., від 12 вересня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, про встановлення земельного сервітуту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що йому на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 грудня 2004 року серія НОМЕР_1 . Житловий будинок та приналежні господарські будівлі розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у його власності, загальною площею
0,0727 га, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 жовтня 2014 року, індексний номер 28621318, кадастровий номер 4621285100:01:001:0493.
Вказував, що суміжною з його домоволодінням є земельна ділянка ОСОБА_2, загальною площею 0,0949 га, яку вона набула на праві власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 вересня 2007 року. ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 502959, кадастровий номер земельної ділянки 4621285100:01:001:0279. Ці земельні ділянки колись становили одне ціле та належали до домоволодіння його та брата ОСОБА_7 . Брату позивача земельна ділянка була передана у власність в порядку приватизації на підставі рішення Новокропивницької сільської ради від 14 квітня 1994 року, його ж (позивача) земельна ділянка розташована таким чином, що він фактично позбавлений можливості її використання за цільовим призначенням, оскільки з боку головної вулиці Довбуша земельна ділянка межує із землею ОСОБА_2, з правого боку межує з домоволодінням ОСОБА_8 ( ОСОБА_6 ), з лівого боку - з домоволодінням ОСОБА_9, з тильної сторони - ОСОБА_10, та з усіх сторін відсутній проїзд чи прохід до його земельної ділянки.
Зазначав, що придбавши земельну ділянку, відповідач почала здійснювати на ній будівництво (реконструкцію) існуючого житлового будинку одразу з порушенням проекту забудови. Єдиний прохід, який був історично сформований з АДРЕСА_1 до його земельної ділянки, відповідач забудувала. Між сторонами почалися непорозуміння та конфлікти. Із 2007 року він звертався до ОСОБА_2 з проханням вирішити питання проїзду шляхом оформлення земельного сервітуту, проте вона не погоджувалася. Після цього він звернувся зі скаргою до Новокропивницької сільської ради стосовно вирішення даного земельного спору, оскільки при передачі у власність земельної ділянки ні ОСОБА_7 , ні ОСОБА_2 сільською радою не було передбачено обтяження земельної ділянки для права проходу, проїзду через неї. І якщо його брат ОСОБА_7 не забороняв ні йому, ні членам його сім`ї вільно користуватися частиною своєї земельної ділянки для проходу та проїзду, то відповідач, як новий власник, категорично проти цього.
Також вказував, що за участі Новокропивницької сільської ради у грудні
2007 року конфлікт частково був вичерпаний, ОСОБА_2 надала згоду письмовою заявою від 28 листопада 2007 року, згідно якої погодилася надати в користування ОСОБА_1 частину своєї земельної ділянки шириною
3,30 м та частину земельної ділянки (поворот) для зручного заїзду, проходу, погодилась зрізати два плодові дерева - яблуні; ОСОБА_1 у свою чергу погодився надати в користування ОСОБА_2 10 кв. м із земель, що перебувають у його користуванні з наступним оформленням відповідних документів, що підтверджується актом від 04 грудня 2007 року. Між ним та ОСОБА_2 04 грудня 2007 року було укладено договір сервітуту про обмежене право користування землею. Предметом такого договору було постійне безоплатне користування частиною земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 . Цей договір був складений у трьох примірниках та переданий землевпоряднику Новокропивницької сільської ради на державну реєстрацію. Проте, йому примірник договору не повернули, державна реєстрація здійснена не була. Наразі в нього є лише копія договору. Факт укладення вказаного договору сервітуту не заперечує і ОСОБА_2 у своїй позовній заяві від 25 січня 2012 року. З цього моменту позивач та члени його сім`ї почали користуватися частиною земельної ділянки, обтяженої сервітутом для проходу, проїзду до власної земельної ділянки за вказаним договором сервітуту. Але такий стан речей відповідача влаштовував не довго. Наприкінці 2011 року знову почалися конфлікти. ОСОБА_2 почала робити спроби загороджувати прохід, а він знову почав звертатися зі скаргами у різні інстанції.
02 грудня 2011 року комісією, у складі якої були представники Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області, було знову встановлено розміри проїзду до його земельної ділянки, факти порушень ОСОБА_2 будівельних, протипожежних норм і правил при веденні будівництва житлового будинку, порушення будівельного паспорту. Комісією розроблено ситуаційний план місця розташування проїзду, проходу, яким реально користувалися він і його сім`я із 2007 року. Проте ОСОБА_2 будь-якими способами чинила їм перешкоди у користуванні цим проїздом. Відповідач тривалий час перебувала за межами України. Навесні 2014 року вона повернулася і конфлікти між ними за проїзд почались знову. 03 червня
2014 року комісією Новокропивницької сільської ради складено акт про відмежування земельної ділянки площею 10 кв.м з земель, що перебувають у його користуванні на користь ОСОБА_2 згідно попередніх домовленостей. Однак, відповідач на всі рішення та домовленості не зважає, найняті нею працівники проводили роботи з влаштування бетонного фундаменту під огорожу, яким відмежовують його земельну ділянку в частині існуючого проїзду.
Позивач вважав, що іншого способу відновити його порушене право на вільне володіння та користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, як встановлення земельного сервітуту, немає, а тому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив встановити постійний на оплатній основі земельний сервітут, загальною площею 96,0 кв.м, на право проходу, проїзду автомобільним та гужовим транспортом, проїзду на велосипеді до земельної ділянки ОСОБА_1, площею 0,0727 га, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 4621285100:01:001:0493, яка належить йому на праві власності, через земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 502959, кадастровий номер 4621285100:01:001:0279, параметрами та конфігурацією згідно варіанту № 1, викладеного у висновку судової земельно-технічної експертизи № 33-03/15 від 25 березня 2015 року та додатку № 1 до нього: ширина 3,20 м (зі сторони АДРЕСА_2 ), довжина від домоволодіння ОСОБА_6 - 25,89 м.п., довжина по земельній ділянці ОСОБА_2 - 19,06 м.п., 7,02 м.п., 1,15 м.п. по ламаній лінії, ширина з боку земельної ділянки ОСОБА_1 - 6,36 м, встановивши розмір оплати 360 грн на рік.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено постійний на оплатній основі земельний сервітут, загальною площею 96,0 кв. м, на право проходу, проїзду автомобільним та гужовим транспортом, проїзду на велосипеді до земельної ділянки ОСОБА_1, площею 0,0727 га, розташованої на АДРЕСА_1, кадастровий номер 4621285100:01:001:0493, яка належить йому на праві власності, через земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 502959, кадастровий номер 4621285100:01:001:0279, параметрами та конфігурацією згідно варіанту № 1, викладеного у висновку судової земельно-технічної експертизи № 33-03/15
від 25 березня 2015 року та додатку № 1 до нього: ширина 3,20 м (зі сторони АДРЕСА_2 ), довжина від домоволодіння ОСОБА_6 - 25,89 м.п., довжина по земельній ділянці ОСОБА_2 - 19,06 м.п., 7,02 м.п., 1,15 м.п. по ламаній лінії, ширина з боку земельної ділянки ОСОБА_1 - 6,36 м, встановивши розмір оплати 360 грн на рік.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що належне господарське використання земельної ділянки позивача ОСОБА_1 за цільовим призначенням неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.
Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 скористався правом досудового врегулювання спору, вимагаючи від власника сусідньої земельної ділянки - ОСОБА_2 надання земельного сервітуту, проте, не досягнувши домовленості про його встановлення та умови, звернувся до суду за захистом свого порушеного права із вказаним позовом, який є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Визначаючи порядок встановлення сервітуту, суд першої інстанції виходив з варіанту № 1, запропонованого експертом, який вважав найменш обтяжливим та таким, що відповідає історично складеному порядку користування земельною ділянкою саме через земельну ділянку відповідача, оскільки будь-які інші варіанти влаштування проходу та проїзду були би більш обтяжливими для власників земельної ділянки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 січня
2019 року залишено без змін.
Приймаючи постанову від 12 вересня 2019 року, апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду про задоволення позову, зазначивши, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано норми процесуального права, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 вересня
2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
У листопаді 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки судами ухвалено рішення з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 20 жовтня 2017 року (після направлення справи на новий розгляд). При цьому частиною четвертою статті 49 ЦПК України визначено, що у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються.
Заявник вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанції статті 402 ЦК України, оскільки позивачем не надано доказів звернення до відповідача з пропозицією щодо укладення договору про встановлення сервітуту, що виключає можливість встановлення такого у судовому порядку.
На думку заявника, суди безпідставно послались на пункт 5 висновку експерта № 33-03/15 від 25 травня 2015 року де зазначено, що для позивача ОСОБА_1 (користувача земельним сервітутом) запропонований експертом на розгляд суду постійний земельний сервітут (варіант № 2) відносно земельних ділянок ОСОБА_11 (на момент розгляду справи ОСОБА_6 ) та ОСОБА_2 являється найменш вигідним тому, що використання заїзду можливе після проведення облаштування і виконання (дорожніх) будівельних робіт, що призведе до додаткових матеріальних та грошових втрат, визначення яких не є предметом експертизи. Висновок експерта про можливість використання заїзду лише після проведення облаштування і виконання (дорожних) будівельних робіт, що приведе до додаткових матеріальних та грошових витрат, який судом викладено в мотивувальній частині рішення, є лише припущенням, не підтвердженим жодним доказом, і вважатись фактом, який має значення для справи, не може.
Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 05 квітня 2017 року, які були підставою для скасування рішень в цій справі та направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, що подала відзив на касаційну скаргу
В поданому у грудні 2019 року відзиві на касаційну скаргу
ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_12, не підлягає задоволенню, оскільки оскаржені судові рішення ухвалені при повному з`ясуванні фактичних обставин справи, із правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 502959 суди встановили, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу
від 25 вересня 2007 року належить земельна ділянка, площею 0,0949 га, розташована в селі Новий Кропивник Дрогобицького району Львівської області, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Вказана земельна ділянка межує із землями ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_8 та землями загального користування.
Згідно свідоцтва про право власності від 05 грудня 2014року індексний номер 30504800 житловий будинок АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 .
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 січня 2015 року суди встановили, що ОСОБА_4 належить 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 49 від 27 січня 2015 року.
Судами встановлено, що земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1, яка межує із земельними ділянками сторін, належала на праві власності ОСОБА_5 , а наразі земельна ділянка, за вказаною адресою, яка межує із земельними ділянками сторін кадастровий номер 4621285100:01:001:0116 площею 0,1723 га на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13травня 2017 рокуналежить ОСОБА_6 .
Закту погодження меж між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, складеного 04грудня 2007 рокукомісією в складі сільського голови, голови, секретаря та членів земельної комісії, землевпорядника сільської ради суди встановили, що
ОСОБА_2 погоджується на виділення дороги через свою приватизовану земельну ділянку до житлового будинку ОСОБА_1 шириною 3,30 м, з відступом на поворот. На ділянці, де виділена дорога, ростуть дві яблуні, які потрібно зрізати, на що ОСОБА_2 дала згоду.
З акту, складеного 02 грудня 2011 року, за дорученням голови Дрогобицької районної державної адміністрації, комісією в складі сільського голови села Новий Кропивник, землевпорядника Новокропивницької сільської ради, керівника відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Дрогобицької райдержадміністрації, інженера-архітектора комунального підприємства "Дрогобицьке районне бюро планування та архітектури" в присутності жителя ОСОБА_1 суди встановили, що проведено обстеження домоволодінь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 і встановлено: ОСОБА_2 приватизовано земельну ділянку в АДРЕСА_2 ; з південного сходу земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 . Земельна ділянка ОСОБА_2 приватизована без врахування заїзду до домоволодіння ОСОБА_1 . Заїзд входить в межі державного акту на землю, яка належить ОСОБА_2 . При виготовленні державного акту на землю не було враховано відступ від межі земельної ділянки ОСОБА_2 до господарської споруди ОСОБА_1 . Згідно пункту 3.25 ДБН-360-92**, для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту, відстань між бічною межею ділянки і стіною житлового будинку або господарської будівлі треба приймати не менше 1,0 м.
З ситуаційного плану, доданого до вищевказаного акту від 02 грудня 2011 року, суди встановили, що ньому визначено частину земельної ділянки ОСОБА_2 , яка пропонується виділити ОСОБА_1 для нормального обслуговування господарської будівлі з відступом 1,00 м від господарської споруди ОСОБА_1 ; також зазначений проїзд, що пропонується виділити