ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 465/4985/18
провадження № 61-6066св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2018 року, постановлену у складі судді Мартинишин М. О., та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого
2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
17 серпня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви вказував, що за рахунок належного відповідачу майна можливо частково погасити заборгованість, яка існує у відповідача перед позивачем. Вважає, до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі та видачі виконавчих листів існує загроза відчуження майна відповідачем для уникнення відповідальності та унеможливлення стягнення з нього заборгованості, тому невжиття такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на нерухоме майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і поновлення порушених прав позивача.
За таких обставин просив:
- накласти арешт на майно, що належить ОСОБА_2, а саме на: земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:07:006:0177 загальною площею 0,0278 га, яка розташована на
АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:07:006:0176 загальною площею 0,0971 га, яка розташована на АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею 126,3 кв.м, житловою площею
51,2 кв.м, який знаходиться за цією ж адресою; 1/3 частку житлового будинку
АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3, заборонивши вчинення будь-яких дій щодо відчуження вказаного майна ОСОБА_2 та будь-яким органам та особам в тому числі, але не виключно і Управлінню державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, адміністраторам центрів надання адміністративних послуг, нотаріусам (державним та приватним);
- тимчасово обмежити ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України шляхом заборони перетинати державний кордон України до повного виконання зобов`язань за договором позики від 18 лютого 2015 року, укладеним з ОСОБА_1 ;
- накласти арешт на частку (корпоративні права) ОСОБА_2 у статутному капіталі Приватного підприємства (далі - ПП) Фірма "Юлія" у розмірі, що становить 100% статутного капіталу, у межах суми заборгованості в розмірі 14 496 438,50 грн, заборонивши державним реєстраторам та іншим суб`єктам державної реєстрації проводити реєстраційні дії, пов`язані із зміною частки у статутному капіталі
ПП Фірма "Юлія", яка належить ОСОБА_2 ;
- накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та знаходяться на рахунках у всіх банках та фінансових установах України.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2018 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2, а саме на: земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:07:006:0177 загальною площею 0,0278 га, яка розташована на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:07:006:0176 загальною площею 0,0971 га, яка розташована на
АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею
126,3 кв.м, житловою площею 51,2 кв.м, який знаходиться за цією ж адресою; 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_2, і заборонено ОСОБА_2 і будь-яким органам та особам в тому числі, але не виключно і Управлінню державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, адміністраторам центрів надання адміністративних послуг, нотаріусам (державним та приватним) вчинення будь-яких дій щодо відчуження вказаного майна.
В порядку забезпечення позову заборонено вчинення будь-яких дій щодо відчуження квартири
АДРЕСА_4 , яка зареєстрована за ОСОБА_4, та заборонено ОСОБА_4 і будь-яким органам та особам в тому числі, але не виключно і Управлінню державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, адміністраторам центрів надання адміністративних послуг, нотаріусам (державним та приватним) вчинення будь-яких дій щодо відчуження вказаного майна.
Накладено арешт на частку (корпоративні права) ОСОБА_2 у статутному капіталі ПП Фірма "Юлія" у розмірі, що становить 100% статутного капіталу, у межах суми заборгованості в розмірі 14 496 438,50 грн, заборонивши державним реєстраторам та іншим суб`єктам державної реєстрації проводити реєстраційні дії, пов`язані із зміною частки у статутному капіталі ПП Фірма "Юлія", яка належить ОСОБА_2 .
Тимчасово обмежено ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України шляхом заборони перетинати державний кордон України до повного виконання зобов`язань за договором позики від 18 лютого 2015 року, укладеним з ОСОБА_1 .
У іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до відповідача із позовом про стягнення заборгованості у розмірі 14 496 438,50 грн, тому невжиття заходів забезпечення позову, за висновком суду, може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на квартиру
АДРЕСА_5 , суд виходив з того, що вказана квартира не належить відповідачу.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви в частині накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та знаходяться на рахунках у банках та фінансових установах України, оскільки заявник не зазначив, на які кошти необхідно накласти арешт, та реквізити рахунків, на яких вони розміщені.
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_2, скасовано ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2018 року в частині забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України шляхом заборони перетинати державний кордон України до повного виконання зобов`язань за договором позики від 18 лютого 2015 року, укладеним з ОСОБА_1, та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви.
У іншій частині ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2018 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині тимчасово тимчасового обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, апеляційний суд виходив з того, що заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена, оскільки суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені ЦПК України. Заборона виїзду відповідача за межі України не може належати до видів забезпечення позову, оскільки відповідно до статті 33 Конституції України свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України можуть бути обмежені лише законом.
Дійшовши такого висновку, апеляційний суд врахував, що питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених в порядку, передбаченому статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" та статтею 441 ЦПК України, зокрема, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанцій у іншій частині, апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про задоволення заяви та зазначив, що позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача на його користь 14 496 438,50 грн, а відповідач має реальну можливість реалізувати належні йому на праві власності земельні ділянки, житлові будинки або частку у статутному капіталі, що в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про безпідставність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_5 і належить дружині відповідача - ОСОБА_4 , зазначивши, що право власності на вказану квартиру вона набула за час шлюбу із відповідачем, а зобов`язання у ОСОБА_5 виникло в інтересах сім`ї.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно задовольнили заяву про забезпечення позову в частині заборони ОСОБА_4 розпоряджатися належним їй майном, оскільки вона не є стороною у цій справі.
Заявник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій того, що сам по собі факт пред`явлення позову про стягнення заборгованості не є підставою для його забезпечення шляхом арешту всього майна позивача та заборони розпоряджатись майном його дружині. Оскаржувані судові рішення не містять мотивів, за яких суди дійшли висновку про можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення та про існування у відповідача або його дружини наміру відчужити належне їм майно.
Крім того, заявник вказує на помилковість висновків судів щодо накладення арешту на 1/3 частку житлового будинку
АДРЕСА_6 , оскільки вказаний будинок відчужено за договором купівлі-продажу декілька років тому і цей будинок відповідачу не належить.
Заявник вважає безпідставним висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки у матеріалах справи відсутні докази про наявність невиконаних відповідачем судових рішень, ухилення його від виконання зобов`язань або звернення позивача до відповідача з вимогою повернути позику до пред`явлення цього позову.
На думку заявника, подані до заяви про забезпечення позову письмові докази не відповідають вимогам статті 95 ЦПК України, оскільки їх копії не завірені належним чином.
Крім того, заявник вказує, що вартість майна, на яке накладено арешт значно перевищує розмір заявлених позовних вимог, тому вжиті заходи забезпечення позову не можна вважати співмірними.
Також заявник зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо неповідомлення його про дату, час і місце судового засідання, в якому розглядалась заява про забезпечення позову.
Позиція інших учасників справи
У червні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому послався на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій нормам матеріального і процесуального права. Просив врахувати, що вартість майна, на яке накладено арешт, складає 5 171 500 грн, що є значно меншою за розмір заборгованості відповідача - 14 496 438,50 грн. Апеляційний суд надав оцінку вказаним обставинам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що заходи забезпечення позову є співмірними.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 4 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.