ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 912/1581/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Пількова К.М., Краснова Є.В.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ІНВЕСТ ЦЕНТР" та Приватного підприємства "Дельта-Сервіс"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2020 (колегія суддів у складі: головуючий Широбокова Л.П., Кощеєв І.М., Орєшкіна Е.В.)
за позовом Приватного підприємства "Дельта-Сервіс"
до 1. Міської ради міста Кропивницького, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ІНВЕСТ ЦЕНТР", 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Торгстрой"
про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсними додаткових угод
за участю:
відповідача-2: Слєпуха О.С. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Приватне підприємство "Дельта-Сервіс" (далі-позивач) звернулося у суд з позовом до Міської ради міста Кропивницького (далі-відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ІНВЕСТ ЦЕНТР" (далі-відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Торгстрой" (далі-відповідач-3) згідно якого, просило визнати недійсним та скасувати рішення відповідача-1 від 07.05.2019 № 2518 "Про внесення змін до договору оренди землі від 22.09.2009 № 204" (далі-Рішення), визнати недійсною додаткову угоду від 24.05.2019 № 52, яка укладена між відповідачем-1 та відповідачем-2, визнати недійсною додаткову угоду від 24.05.2019 № 53, яка укладена між відповідачем-1 та відповідачем-3.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішення, а також укладені на його підставі спірні додаткові угоди порушують права позивача, як орендаря земельної ділянки, оскільки він не давав згоди на внесення змін до договору оренди землі, у зв`язку з чим відповідач-1 не мав права приймати Рішення про передачу частини земельної ділянки в оренду іншим особам та укладати відповідні угоди.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.12.2019 (суддя Глушков М.С.), в позові відмовлено повністю.
2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що до відповідачів 2 та 3, як власників частини нерухомого майна в силу вимог законодавства перейшло право оренди земельної ділянки у відповідних частинах, що виключає підстави для задоволення позову.
2.3. Оскарженою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2020, вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково, визнано недійсним пункт 4 Рішення та визнано недійсними оспорювані додаткові угоди, в решті позову відмовлено.
2.4. Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачі 2 та 3 набули право оренди на земельну ділянку у відповідних частках в силу закону, тому пункти 1-3, 5, 6, 7 Рішення не порушують права позивача, що виключає підстави для задоволення позову в цій частині. В частині задоволених позовних вимог апеляційний суд послався на те, що пунктом 4 Рішення та додатковими угодами, відповідач-1 змінив строк дії договору оренди за відсутності на це згоди позивача, а також цими угодами було змінено низку істотних умов договору оренди землі, що є підставою для визнання їх недійсними.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі відповідач-2 просить скасувати вказану постанову суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувана постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права. Заявник касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 08.06.2013 у справі № 21-804а16, у постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 913/210/18, від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, та на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
3.3. У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказану постанову суду в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині прийняти нове, яким позов задовольнити.
3.4. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. При цьому позивач вказує на те, що набуття відповідачами 2 та 3 право власності на частину нежитлового приміщення не тягне за собою виникнення у них права оренди на частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача на підставі відповідного договору.
3.5. У відзиві позивач вказує на безпідставність доводів відповідача-2, які викладені ним у касаційній скарзі.
3.6. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить залишити без змін вказану постанову суду в частині оскарження її позивачем, посилаючись на те, що апеляційним судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків суду не спростовують.
Щодо строків розгляду касаційної скарги
Розгляд касаційної скарги здійснено протягом розумного строку, оскільки у судовому засіданні 23.09.2020 у зв`язку із заявленим директором Приватного підприємства "Дельта-Сервіс" клопотанням про відкладення, яке обґрунтовано перебуванням на самоізоляції у зв`язку із контактом 22.09.2020 із хворим на COVID-19 та ознаками ГРВІ, викладеним у ньому проханням забезпечити можливість бути присутнім у судовому засіданні, враховуючи думку представника відповідача-2, було оголошено перерву, з урахуванням розгляду касаційних скарг в межах розумного строку, до 07.10.2020.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суди встановили, що позивач був власником нежилого приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Кіровоград. вул.Героїв Сталінграду, 6/13, що складається з чотирьох поверхів та надбудови.
4.2. 22.09.2009 між позивачем та відповідачем-1 укладено договір оренди землі № 204, за умовами якого позивач отримав в строкове платне користування земельну ділянку, на 10-ть років, площею 1,1012 га, кадастровий номер 3510100000:37:306:0012, для розміщення торгівельно-виставкового комплексу з гуртово-роздрібним магазином "Фуршет" і виробничих приміщень, яка знаходиться по вул.Героїв Сталінграду, 6/13 в м.Кіровограді (далі-земельна ділянка). На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, а саме будівля, яка є частиною цілого комплексу, і була здійснена державна реєстрація договору.
4.3. 23.05.2016 власником нерухомого майна за адресою: м.Кіровоград, вул. Героїв Сталінграду, 6/13, а саме - 1-го та 2-го поверхів загальною площею 8706,3 кв.м, яке належало на праві власності позивачу, стало Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк" (далі-Банк) шляхом застосування процедури позасудового звернення стягнення на іпотечне майно на підставі іпотечного договору №531-003/09 від 11.12.2009. У приватній власності позивача залишилися окремі приміщення 1 поверху, сходів 2-го поверху, 3 та 4 поверхи, надбудови будівлі.
4.4. В подальшому Банк продав Товариству з обмеженою відповідальністю "Ласка-інвест", яке в подальшому змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "СІТІ ІНВЕСТ ЦЕНТР", вище вказане нерухоме майно, про що 03.10.2018 був укладений договір купівлі-продажу, в пункті 1.1 якого зазначено, що майно розташоване на земельній ділянці площею 1,1012 га, кадастровий номер 3510100000:37:306:0012.
4.5. Відповідно до договору купівлі - продажу ј частини групи нежитлових приміщень №1 від 18.04.2019 та договору купівлі - продажу групи нежитлових приміщень №2 від 18.04.2019 відповідач-2 продав фізичній особі ОСОБА_1 нежитлові приміщення загальною площею 189,2 кв.м та 1262,6 кв.м відповідно, у п. 1.6. договорів визначено, що майно знаходиться в будівлі, яка розташована на земельній ділянці площею 1,1012 га, кадастровий номер 3510100000:37:306:0012.
4.6. Згідно договорів купівлі-продажу від 23.04.2019 ОСОБА_1 продав відповідачу-3 нерухоме майно загальною площею 189,2 кв.м та 1262,6 кв.м., у пункті 1.4 якого визначено, що воно знаходиться на земельній ділянці.
4.7. Відповідачі 2 та 3 звернулися до відповідача-1 із відповідними заявами про внесення змін до договору оренди землі від 22.09.2009 № 204, мотивуючи тим, що вони є власниками нерухомого майна та просили продовжити строк дії договору оренди до 2029 року.
4.8. Відповідач-1 Рішенням: надав згоду на внесення змін до договору оренди землі №204 від 22.09.2009, а саме додати сторони (орендарів) відповідача-2 та відповідача-3 на умовах спільної оренди земельної ділянки шляхом укладення з кожним з орендарів окремої додаткової угоди до вказаного договору; встановив частки користування земельною ділянкою, які не підлягають окремому відчуженню та виділенню в натурі, у спільному землекористуванні позивача, відповідача-2 та відповідача-3 пропорційно площі приміщень кожного орендаря до загальної площі майнового комплексу; продовжено термін дії договору оренди землі до 01.03.2030 у відповідності до чинного законодавства України.
4.9. На підставі Рішення між відповідачами були укладені спірні додаткові угоди, за умовами яких були внесені відповідні зміни до договору оренди землі.
4.10. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави.
Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
Згідно з частиною десятою статті 59 наведеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Частиною першою статті 155 Земельного кодексу України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.
Частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.