Постанова
Іменем України
21 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 204/2629/17
провадження № 61-19532св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року в складі судді Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути на свою користь аліменти на малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі ⅓ частини з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 30% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з червня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що до квітня 2017 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням суду між ними розірвано. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 , які з червня 2016 року проживають разом з ним та знаходяться на його утриманні.
Відповідач добровільно матеріальну допомогу на утримання дітей не надає, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилалася на те, що шлюбні відносини між нею та чоловіком припинені з 2016 року і з цього часу вони проживають окремо, а діти перебувають на її утриманні.
У добровільному порядку відповідач матеріальну допомогу на утримання дітей не надає, у зв`язку з чим просила стягнути на свою користь аліменти на малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі ⅓ частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подання позовної заяви і до досягнення дітьми повноліття.
Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року первісний позов ОСОБА_2 про стягнення аліментів залишено без розгляду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі ⅓ частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50% мінімального прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 11 січня 2018 року і до досягнення дітьми повноліття.
Допущено негайне виконання рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 704, 80 гривень.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що обов`язок утримувати дітей покладається рівною мірою на обох батьків, а оскільки відповідач, який є працездатним та отримує дохід, не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, які згідно з наданими суду доказами проживають разом з матір`ю, дійшов висновку про задоволення позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи, та дійшли висновків, які не відповідають матеріалам справи.
Зазначає, що в заочному рішенні суду першої інстанції зазначено, що факт проживання дітей разом з матір`ю підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов від 06 листопада 2017 року, тоді як у постанові суду апеляційної інстанції вказано, що даний факт підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов від 03 жовтня 2019 року. Тобто, суд апеляційної інстанції розглянув в межах апеляційної скарги інший можливий доказ, а тому вважає, що постанова апеляційного суду є такою, що за своїм змістом не відповідає заочному рішенню суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
28 листопада 2019 року справа № 204/2629/17 надійшла до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.