ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 826/4741/17
адміністративне провадження № К/9901/3766/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2018 (головуючий суддя: Григорович О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 (головуючий суддя: Ісаєнко Ю.А., судді: Мельничук В.П., Земляна Г.В.) у справі №826/4741/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеканал СТБ" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення і розпорядження,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Телеканал СТБ" (далі - ТОВ "Телеканал СТБ" або позивач) звернулося до суду з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада або відповідач), в якому просило:
визнати протиправним і скасувати рішення Національної ради від 09.03.2017 № 324;
визнати протиправним і скасувати розпорядження Національної ради від 20.03.2017 № 17/497.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем всупереч принципу обґрунтованості, за відсутності правової визначеності та розширених дискреційних повноважень, а також за відсутності законодавчо визначених критеріїв віднесення тієї чи іншої інформації до такої, що може нашкодити фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей, підлітків, чим порушено права та законні інтереси позивача. Додатково, позивач зазначив, що покладені в основу рішення від 09.03.2017 №324 висновки Асоціації психологів України, Незалежної медійної ради, Жіночого консорціуму України, Громадської ради при Національній раді не мають статусу експертних, а тому можуть розглядатися лише як окремі суб`єктивні думки.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018, позов задоволено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновками експертів (висновок експертного дослідження від 20.01.2017 №3п, виконаний Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, та висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 28.12.2017 №14306/17-61, виконаний Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ)) спростовані доводи відповідача про допущення ліцензіатом інкримінованих йому порушень вимог Закону від 21.12.1993 №3759-XII "Про телебачення і радіомовлення" (далі - Закон №3759-XII). Суди відзначили, що відповідачем не надано будь-яких інших доказів, які б спростовували обставини та висновки, встановлені у наведених вище висновках експертів. Водночас, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відхилили висновки Асоціації психологів України, Незалежної медійної ради, Громадської ради при Нацраді, Жіночого консорціуму України та Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, виконані на замовлення Нацради щодо питань можливого негативного впливу контенту окремих передбач каналу "СТБ" ("Хата на тата", "Битва екстрасенсів", "Один за всіх"), з огляду на те, що вказані організації не наділені повноваженнями проводити судові експертизи, а отже такі не створюють правових наслідків. Також суди відзначили, що висновки зазначених організацій різні за своїм змістом та правовою кваліфікацією поставлених на розгляд питань.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішенням, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. Скаржник відзначив, що Національна рада є колегіальним органом, який у межах визначених законом повноважень здійснює контроль за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства у сфері телебачення та радіомовлення і у випадку встановлення порушень визначає їм міру відповідальності. Також скаржник звернув увагу на неповноту висновків експертів, на основі яких власне суди і дійшли висновку про задоволення позову. Не залишив скаржник поза увагою і той факт, що висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 28.12.2017 №14306/17-61, виконаний судовим експертом КНДІСЕ Литвиненком Е.С. не може в розумінні положень КАС України вважатися достовірним та належним доказом у справі, позаяк виконаний працівником, безпосереднім керівником якого виступає начальник відділу психологічних досліджень КНДІСЕ Міністерства юстиції України Ірхін Ю.Б., який у свою чергу неодноразово виступав у статусі постійного експерта з юридичної психології у телепередачах, що транслюються позивачем. Скаржник стверджує, що ці обставини слугували підставою для заявлення у суді першої інстанції клопотання про повторне призначення у справі судово-психологічної експертизи, яке необґрунтовано було відхилене судом.
Ухвалою Верховного Суду від 13.02.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2019 визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06.10.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
На адресу Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить суд касаційної інстанції залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу відповідача без задоволення.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками проведеної позапланової перевірки відповідач прийняв рішення від 09.03.2017 №324 "Про результати позапланової перевірки ПрАТ "Міжнародний Медіа Центр-СТБ", м. Київ (НР № 00270-м від 04.12.2007, ефірне мовлення, логотип: "С-Можливо все!", дата перевірки 25.01.2017)", яким визнав факт невиконання позивачем рішення Нацради від 28.07.2016 № 1733 та порушення ним вимог абзацу восьмого частини другої статті 6, частини п`ятої статті 28, частини другої статті 62 Закону №3759-XII, у зв`язку з чим вирішив застосувати до ліцензіата санкцію у вигляді стягнення штрафу у розмірі, розрахованому від розміру ліцензійного збору, нарахованого ліцензіату за видачу ліцензії, не враховуючи умов (зменшення/збільшення), згідно з додатком до рішення (розраховано управлінням фінансової та бухгалтерської служби), а саме: 10 % (1 654 688,00 грн (один мільйон шістсот п`ятдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят вісім гривень)) - за вчинення порушень, передбачених частиною дев`ятою статті 72 Закону №3759-XII, а саме: невиконання рішення Нацради від 28.07.2016 № 1733 та неусунення порушень вимог абзацу восьмого частини другої статті 6, частини п`ятої статті 28, частини другої статті 62 цього Закону після оголошення попередження.
Також, відповідачем було прийнято розпорядження "Про усунення порушень законодавства та сплату штрафу" від 20.03.2017 № 17/497, яким від позивача вимагалося протягом місяця привести свою діяльність у відповідність до вимог чинного законодавства та у тридцятиденний термін з дня отримання рішення про стягнення штрафу сплатити до Державного бюджету України штраф у розмірі 1 654 688,00 грн.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Повноваження Національної ради у спірних правовідносинах визначені Законом України від 23.09.1997 №538/97-ВР "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" (далі - Закон №538/97-ВР), та Законом №3759-XII.
Так, Закон №538/97-ВР визначає правові засади діяльності Національної ради як конституційного, постійно діючого, колегіального, наглядового та регулюючого державного органу в галузі телерадіомовлення.
Відповідно до частини першої статті 1 цього Закону Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.
Статтею 13 Закону №538/97-ВР визначено наглядові повноваження Національної ради, серед яких, зокрема, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства України щодо реклами та спонсорства у сфері телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у сфері захисту суспільної моралі; застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону; офіційний моніторинг телерадіопрограм.
Закон №3759-XII відповідно до Конституції України та Закону України "Про інформацію" регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.
Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону №3759-XII єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.
Відповідно до частин першої-другої статті 17 Закону №538/97-ВР Національна рада в межах своїх повноважень приймає регуляторні акти, у тому числі нормативно-правові, а також інші акти індивідуальної дії.
Кожен акт індивідуальної дії Національної ради повинен містити мотивувальну частину, в якій зазначаються щонайменше такі дані: посилання на норму чинного закону України, яка наділяє Національну раду повноваженнями приймати зазначений акт індивідуальної дії; обставини, з настанням яких закони України пов`язують виникнення у Національної ради повноважень приймати відповідний акт, а також посилання на докази, якими підтверджується настання таких обставин.
Згідно частини першої статті 70 Закону №3759-XII Національна рада здійснює контроль за дотриманням та забезпечує виконання вимог законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення.
Національна рада відповідно до статей 11, 13 та 17 Закону №538/97-ВР, статей 1, 37, 71, 73 та 74 Закону №3759-XII своїм рішенням від 08.02.2012 №115 затвердила Інструкцію про порядок здійснення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення та про порушення законодавства про рекламу (далі - Інструкція №115).
Пунктами 2.1, 2.3. цієї Інструкції передбачено, що Національна рада здійснює наглядові повноваження шляхом проведення планових і позапланових перевірок діяльності ліцензіатів.
Підставами для здійснення позапланових перевірок є перевірка виконання ліцензіатом рішень та/або приписів Національної ради щодо усунення порушень вимог законодавства та/або умов ліцензії, виданих за результатами проведених перевірок.
Відповідно до положень статті 72 цього Закону санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення застосовуються за рішенням суду або, у встановлених цим Законом випадках, за рішенням Національної ради.
Національна рада застосовує санкції до телерадіоорганізацій у разі порушення ними вимог цього Закону та/або умов ліцензії.
Національна рада приймає рішення про застосування санкцій на підставі наданих документальних свідчень, актів перевірки чи подання визначених цим Законом органів державної влади.
Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції: оголошення попередження, стягнення штрафу.
Рішення про стягнення штрафу 10 відсотків розміру ліцензійного збору приймається Національною радою, якщо після оголошення попередження ліцензіат не усунув порушення в установлені Національною радою строки, у разі вчинення телерадіоорганізаціями таких порушень: трансляцію програм та передач або їх відеосюжетів, що можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо програма, передача або відеосюжет демонструвалися з порушенням часу демонстрування або не мали візуальних позначок з індексом кіновідеопродукції залежно від аудиторії, на яку вони розраховані, у порядку, передбаченому цим Законом.
Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржене в судовому порядку.
Згідно частин першої та другої статті 73 Закону №3759-XII питання про порушення ліцензіатом законодавства або умов ліцензії розглядаються на засіданні Національної ради в порядку, визначеному цим Законом та Законом №538/97-ВР. Національна рада починає розгляд питання про порушення ліцензіатом законодавства або умов ліцензії на підставі актів перевірки.
За приписами частини другої статті 24 Закону №538/97-ВР виключно на засіданнях Національної ради: приймаються рішення про застосування санкцій та про звернення до суду із заявою про анулювання ліцензії.
Частинами першою, четвертою статті 74 Закону 3759-XII передбачено, що за результатами розгляду питання про порушення ліцензіатом законодавства або умов ліцензії Національна рада приймає рішення про визнання порушення і застосування передбачених цим Законом санкцій.
Відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення встановлюється на підставі документальних свідчень, актів перевірки телерадіоорганізацій, звернень визначених цим Законом органів державної влади.