Постанова
Іменем України
05 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 754/5366/17
провадження № 61-10668св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Тетяна Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лавриненко Оксана Іванівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В., від 18 червня 2020 року.
Короткий зміст позовних заяв та їх обґрунтування
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом
до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору дарування
від 08 грудня 2012 року вона набула право власності на квартиру
АДРЕСА_1 . Зазначала, що цю квартиру їй подарувала мати - ОСОБА_3, за якою вона здійснювала догляд у зв`язку із тяжкою хворобою. Вказувала, що у зазначеній квартирі зареєстрований та проживає на підставі сервітуту ОСОБА_2 як член сім`ї колишнього власника - ОСОБА_3 . Наголошувала на тому, що відповідач не є членом її сім`ї, його право на користування спірною квартирою припинилось у зв`язку з відчуженням квартири попереднім власником, членом сім`ї якого він був. Стверджувала, що його проживання та реєстрація у належній їй на праві власності квартирі перешкоджає їй у користуванні та розпорядженні своєю власністю.
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач за первісним позовом просила суд позбавити ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити його з вищевказаної квартири.
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лавриненко О. І., про визнання договору дарування квартири недійсним.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 грудня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Щербак Т. В. був посвідчений договір дарування квартири
АДРЕСА_1 , у відповідності до умов якого ОСОБА_4, який діє за дорученням від імені ОСОБА_3, передав, а відповідач прийняла у власність зазначену квартиру.Вказував, що
01 грудня 2008 року ОСОБА_3 заповіла в рівних долях
ОСОБА_1 та йому належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Вважав, що заповіт є доказом того, що матір не мала наміру дарувати квартиру відповідачу і під час укладення договору дарування квартири у неї не було волевиявлення на безоплатну передачу у власність вказаної квартири. Також звертав увагу на те, що матір на момент посвідчення договору дарування квартири тяжко хворіла, а відповідач скористалась її безпорадним станом, оформила договір дарування, який був укладений не особисто ОСОБА_3, а на підставі довіреності, яка була видана ОСОБА_4 - чоловіку відповідача за зустрічним позовом.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсним договір дарування укладений між ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_3, і ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва, у складі судді
Таран Н. Г., від 03 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням -
квартирою АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони разом не проживають, спільним побутом не пов`язані, взаємних прав та обов`язків не мають. Районний суд зазначив, що ОСОБА_1 не має можливості розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд, оскільки відповідач безпідставно займає житлове приміщення та чинить перешкоди власнику квартири у реалізації права користування та розпорядження майном. Між сторонами договір найму жилого приміщення не укладався, будь-яких домовленостей щодо проживання відповідача у спірній квартирі між ними не досягнуто. Між сторонами існують неприязні відносини. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності договору дарування квартири, який укладено 28 грудня 2012 року між ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2020 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва
від 03 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог
ОСОБА_1 скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено. У частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи спір у частині первісних позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що виселення ОСОБА_2 в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останнього на житло, внаслідок чого він може втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі та стати безхатченком. Також апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 правомірно набув право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набув охоронюване законом право на мирне володіння майном як член сім`ї попереднього власника квартири та проживає у ньому безперервно 19 років.
ОСОБА_1 , приймаючи в дар спірну квартиру, знала про проживання в ній члена сім`ї колишнього власника, який іншого житла не має та набув право користування цим майном у законний спосіб, але тим не менше не виявила розумну дбайливість про інтереси відповідача, не з`ясувала, чи відмовляється відповідач від свого права користування жилим приміщенням. У частині вирішення зустрічних позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження його доводів про те, що дарувальник на момент укладення оспорюваного договору дарування перебувала у безпорадному стані, яким скористалась відповідач.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц,
від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц, від 16 жовтня 2019 року
у справі № 243/9627/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що вона є власником спірної квартири, а відповідач користувався квартирою на підставі сервітуту як член сім`ї колишнього власника. Вказала, що оскільки вона та відповідач спільного господарства не ведуть, разом не проживають, тобто не є членами сім`ї, його право користування спірною квартирою припинилось. На думку заявника, судом апеляційної інстанції не було враховано, що право власності є непорушним та залишено поза увагою порушення її прав як нового власника квартири. Зазначала, що відповідач є недобросовісним користувачем спірної квартири, а його дружина, з якою він разом проживає, має інше житло.
Судове рішення оскаржується лише у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягає в силу вимог статті 400 ЦПК України.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 28 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В., зареєстрованого в реєстрі за № 36205. Вказаний договір укладено між дарувальником ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності, та обдаровуваною
ОСОБА_1 .
Згідно довідки комунального концерну "Центр комунального сервісу Деснянського району м. Києва" від 25 травня 2016 року № 03/6-1641 власником особового рахунку по квартирі
АДРЕСА_1 є ОСОБА_1, яка в цій квартирі не зареєстрована. У зазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_3 - мати (з 06 червня 1984 року), ОСОБА_2 - брат (з 08 травня 2001 року).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року у справі № 754/8350/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року, позов
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власністю залишено без задоволення.
Допитана судом у якості свідка зі сторони позивача ОСОБА_6 пояснила, що займалась продажем спірної квартири, коли мати позивача за первісним позовом ОСОБА_3 ще була жива. ОСОБА_3 розповідала, що за рахунок продажу квартири хоче компенсувати дочці витрати на її лікування. Відповідач за первісним позовом у свою чергу не давав продати квартиру. Взагалі, позивач не бажала конфліктувати з відповідачем та з власної ініціативи вирішила кошти від продажу квартири розділити з відповідачем, запропонувала придбати на його ім`я однокімнатну квартиру. Пошуком квартири відповідачу займалась також вона. Однак відповідач бажав придбати таку однокімнатну квартиру, яка коштувала дорожче ніж спірна квартира, яку бажала продати позивач. В кінці 2016 року відповідач знову почав проживати у спірній квартирі після відбування покарання у місцях позбавлення волі та влаштував сварку, у зв`язку з чим було припинено продаж спірної квартири.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;