Постанова
Іменем України
05 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 263/11337/19
провадження № 61-10706св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Биліни Т. І.,
Лопатіної М. Ю., Принцевської В. П., від 10 червня 2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення з відповідачів суми боргу за договором позики-застави-поруки на загальну суму
2 443 200 грн, яка складається із: 160 000 грн - сума позики, 931 200 грн - відсотки за користування позикою; 257 600 грн - інфляційні втрати за період з 30 серпня 2011 року по 30 серпня 2019 року; 38 400 грн - 3% річних;
1 056 000 грн - пеня у розмірі 0,5% від суми позики за кожен день прострочення з 30 серпня 2011 року до 14 квітня 2014 року.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 вказав, що 27 липня 2011 року між ним і відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3
був укладений договір позики-застави-поруки на суму 160 000 грн із строком повернення до 30 серпня 2011 року. Зобов`язання щодо повернення суми боргу відповідачі в добровільному порядку не виконали, тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з боржників у солідарному порядку вказаної суми заборгованості.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
у складі судді Соловйова О. Л. від 10 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того,
що позивач надав грошові кошти у позику строком на один місяць, а до суду звернувся через вісім років після укладення договору. Суд не взяв до уваги зміст пункту 4.4 укладеного сторонами договору від 27 липня
2011 року, яким збільшено строк загальної і спеціальної позовної давності до восьми років щодо стягнення сум позики, відсотків, пені, інфляційних збитків за вказаним договором, оскільки така умова договору штучно продовжує для позикодавця період стягнення суми позики, а також нарахування відсотків і штрафних санкцій. Суд дійшов висновку про відмову у позові у зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 10 березня 2020 року скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1
до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики задоволено частково.
Стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 27 липня
2011 року в сумі 483 404, 25 грн, яка складається із: 160 000 грн - сума позики; 7 731, 20 грн - відсотки за користування позикою; 3 328 грн - пеня; 38 400 грн - 3% річних; 267 545, 10 грн - інфляційне збільшення боргу.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції не погодився із висновками суду першої інстанції відносно застосування наслідків спливу позовної давності, вказавши, що сторони договору досягли домовленості про встановлення позовної давності тривалістю вісім років. У зв`язку із порушенням позичальником умов договору суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, провівши розрахунок сум, які підлягають до стягнення.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 15 червня
2020 року виправлено описку у постанові від 10 червня 2020 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У липні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_2 подав касаційну скаргу,
в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду
від 10 червня 2020 року і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 березня 2020 року, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також
не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Основні доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги той факт, що при зверненні 29 липня 2019 року до суду ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору позики-застави-поруки від 27 липня 2011 року та мало бути виконаним у строк до 30 серпня 2011 року. Також заявник вказує на те, що сума позики була повернута позикодавцю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити, вказуючи на правильність висновків суду апеляційної інстанції по суті спору, який виник між сторонами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
27 липня 2011 року між ОСОБА_1 (позикодавець), ОСОБА_2 (позичальник) та ОСОБА_3 (поручитель) укладено договір позики-застави-поруки, згідно умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти у розмірі 160 000 грн, які останній зобов`язався
повернути у строк до 30 серпня 2011 року (пункт 1.1 договору).
Пунктом 1.2 вказаного договору встановлено, що позичальник сплачує позикодавцю 4 % від суми позики за кожен місяць користування позикою.
У разі несплати відсотків у встановлений строк їх розмір збільшується до 6% від суми боргу.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що поручитель бере на себе зобов`язання перед позикодавцем за виконання позичальником всіх його зобов`язань перед позикодавцем за цим договором та в разі їх невиконання безпосередньо позичальником зобов`язується у встановлений договором строк на вимогу позикодавця виконати всі невиконані зобов`язання позичальника за вказаним договором.
Строк дії поруки встановлено сторонами до 30 серпня 2019 року, порука припиняється фактичним виконанням всіх зобов`язань за цим договором (пункт 3.3 договору).
Відповідно до пункту 4.4 договору позики-застави-поруки від 27 липня 2011 року сторонами збільшується позовна давність щодо захисту прав сторін із стягнення пені, позики, відсотків, інфляційних збитків й інших прав та зобов`язань за цим договором загальною тривалістю у вісім років.
Відповідно до пункту 1.4 договору позики у разі несвоєчасного повернення позики або сплати відсотків позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю пеню у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочки, відшкодувати збитки, повернути позику з урахуванням індексу інфляції та 3% відповідно до статті 625 ЦК України, а також відшкодувати всі необхідні витрати із стягнення боргу.
Вказаний договір 27 липня 2011 року підписаний сторонами: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи