ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 819/1075/16
адміністративне провадження № К/9901/22065/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на посаду, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Чепенюк О.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року (головуючий суддя - Сеник Р.П., судді - Хобор Р.Б., Попко Я.С.) у справі № 819/1075/16.
І. Суть спору
Короткий зміст позовних вимог
09.09.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України про визнання неправомірним та скасування наказу Генерального прокурора України № 189к від 12 серпня 2016 року, поновлення на посаді.
На обґрунтування позовних вимог указує, що після призначення прокурором Івано-Франківської області Стратюка О.М. в службовому кабінеті останнього позивачу та іншим заступникам прокурора області 16 липня 2016 року було продиктовано заяву на ім`я Генерального прокурора України про звільнення з займаної посади з зазначенням дати 18 липня 2016 року. Зміст такої заяви не відповідав вимогам пункту 1 частини першої статті 41 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ щодо дострокового припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням, а тому позивач вважав таку заяву нікчемною, тобто такою, яка не підлягає розгляду. Проте, 12 серпня 2016 року ОСОБА_1 було ознайомлено з копією оскаржуваного наказу Генерального прокурора України № 189к від 12 серпня 2016 року про його звільнення з посади заступника прокурора Івано-Франківської області у зв`язку з поданням заяви про припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням. З даним наказом позивач не погоджується, оскільки заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням у встановленому порядку не подавав, а заява від 18 липня 2016 року має інший зміст та не могла бути підставою для звільнення з посади.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.10.2016 року, яка була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи в позовних вимогах суди попередніх інстанцій виходили з того, що в даному випадку оскаржуваний наказ Генерального прокурора України № 189к від 12 серпня 2016 року прийнятий стосовно звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади, а не з посади прокурора (органів прокуратури), тому, до таких правовідносин положення статті 38 Кодексу законів про працю України не застосовуються. Порядок звільнення прокурора з адміністративної посади регламентований спеціальним законодавством статтею 41 Закону України "Про прокуратуру", яка не передбачає строку, протягом якого розглядається заява про звільнення з адміністративної посади. Суди вказали, що ОСОБА_1 не надано суду доказів здійснення на нього будь-якого психологічного тиску та впливу з боку роботодавця чи інших осіб з метою примусити написати заяву про звільнення. Відсутні докази існування конфлікту між позивачем та прокурором Івано-Франківської області Стратюком О.М., який міг би спричинити написання вищезазначеної заяви.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
22 лютого 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив про неправильне та неповне дослідження доказів судами попередніх інстанцій, неправильне встановлення обставин по справі, не застосування норм права, які регулюють спірні правовідносини.
Вказує, що висновки судів про подання позивачем належної заяви про звільнення з посади заступника прокурора Івано-Франківської області у зв`язку з достроковим припиненням повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням є неправильними, крім того, вважає, що суди зробили неправильний висновок про незастосування положень ст. 38 Кодексу законів про працю України до правовідносин, які виникли під час прийняття наказу про звільнення позивача з адміністративної посади.
Відповідач надав до Суду заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на правомірність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просив залишити оскаржувані рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Вказував, що відповідно до приписів ч.4 ст.41 Закону №1697 звільнення прокурора з адміністративної посади не припиняє його повноважень прокурора. Звертає увагу суду на те, що позивача з 23.08.2016 року було призначено на посаду начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Івано-Франківської області, а отже, є вірними висновки судів про те, що позивача звільнили саме з адміністративної посади, а не з посади прокурора (органів прокуратури), тому, до таких правовідносин положення статті 38 Кодексу законів про працю України не застосовуються
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач з 01 серпня 1989 року працює в органах прокуратури.
20 березня 2014 року наказом виконуючого обов`язки Генерального прокурора України № 220к призначено старшого радника юстиції ОСОБА_1 заступником прокурора Івано-Франківської області (а. с. 8).
Матеріали справи містять належним чином засвідчену копію заяви ОСОБА_1 від 18 липня 2016 року, адресовану Генеральному прокурору України Луценку Ю.В. (а. с. 28). В такій заяві ОСОБА_1 просив звільнити його з займаної посади за власним бажанням. Заява зареєстрована в Книзі обліку вхідної кореспонденції відділу роботи з кадрами територіальних прокуратур управління роботи з кадрами Департаменту кадрової роботи Генеральної прокуратури України 21 липня 2016 року за № 76 (а. с. 31-32).
Будь-яких заяв від ОСОБА_1 про відкликання заяви про звільнення з посади від 18 липня 2016 року чи про здійснення тиску позивач до Генеральної прокуратури України не подавав. При цьому, заява ОСОБА_1 у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України № 103 від 24 лютого 2016 року, була зареєстрована у книзі Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України від 12 серпня 2016 року № 189к відповідно до пункту 3 частини першої статті 9, підпункту 4 пункту 5-1 "Перехідних положень" Закону України "Про прокуратуру" звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Івано-Франківської області у зв`язку з поданням заяви про припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням (пункт 1 частини першої статті 41 Закону України "Про прокуратуру"), як підставу вказано заяву ОСОБА_1 . З копією наказу позивача ознайомлено 12 серпня 2016 року (а. с. 29-30).
23.08.2016 року наказом прокурора Івано-Франківської області № 744к ОСОБА_1 призначений на посаду начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Івано-Франківської області (а. с. 33-35).
На посаду заступника прокурора Івано-Франківської області відповідно до наказу Генерального прокурора України № 189к від 18 серпня 2016 року призначений Вахітов Р.Ф. на підставі подання виконуючого обов`язки прокурора Івано-Франківської області Торованина В.Д. від 12 серпня 2016 року та заяви Вахітова Р.Ф. від 12 серпня 2016 року (а. с. 57-62).
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначено Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII, яким встановлено статус прокурорів та особливий порядок їх призначення, переміщення, звільнення з посади, надання відпустки, оплати праці тощо.
Порядок та перелік посад на які призначає та з яких звільняє Генеральний прокурор України визначено ст.ст. 39 та 41 Закону.
Згідно з п.п. 4 п. 5-1 розділу XIII "Перехідні положення Закону до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" цього Закону, прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів особам, уповноваженими приймати такі рішення.