ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 905/1787/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Ткач І.В., Стратієнко Л.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк"
за участю секретаря судового засідання - Півень А.Л.;
за участю представників учасників справи:
особи, яка подала касаційну скаргу, - Яціва О.Р.;
відповідача -2 - Цукура А.С.,
на рішення Господарського суду Донецької області
(суддя - Ніколаєва Л.В)
від 17.02.2020
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий - Ільїн О.В., судді - Россолов В.В., Хачатрян В.С.)
від 25.05.2020
у справі за позовом Державного підприємства "Мирноградвугілля"
до 1. Державного підприємства "Держвуглепостач",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс"
про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги,
1. Короткий зміст позовних вимог.
1.1. У вересні 2019 ДП "Мирноградвугілля" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ДП "Держвуглепостач" (надалі - відповідач 1), ТОВ "Шахтарськтранс" (надалі - відповідач 2) про визнання недійним договору відступлення права вимоги від 27.06.2019 щодо передачі права вимоги на суму 246 808 599,50 грн, яка виникла на підставі укладених між ДП "Держвуглепостач" та ДП "Мирноградвугілля" договорів поставки вугілля № 01-18/ЕНЦ від 24.01.2018, № 06-17/ЕНЦ від 08.02.2017, № 04-16/ЕНЦ від 10.02.2017.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин укладено за відсутності згоди боржника, що є порушенням вимог пункту 8.6 договорів поставки вугілля та частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
2.1. Господарський суд Донецької області рішенням від 17.02.2020 відмовив у задоволенні позову.
2.2. Суд першої інстанції встановив такі обставини:
2.2.1. між позивачем та відповідачем 1 були укладені договори поставки вугілля № 04-16/ЕН від 10.02.2016, № 06-17/ЕНЦ від 08.02.2017, № 01-18/ЕНЦ від 24.01.2018, згідно з якими позивач зобов`язався поставляти відповідачу 1 вугілля в порядку та строки, встановлені договорами, відповідач 1 - приймати та оплачувати таке вугілля на умовах, встановлених договорами. У пункті 8.6 цих договорів встановлено заборону щодо передачі сторонами своїх прав і/або обов`язків за договорами третій особі без попередньої письмової згоди іншої сторони;
2.2.2. 03.07.2019 позивач одержав лист відповідача 2, згідно з яким було повідомлено про укладення 27.06.2019 між відповідачем 1 та відповідачем 2 договору про відступлення права вимоги за такими договорами: №04-16/ЕН від 10.02.2016 на суму 35 367 494,75 грн; № 06-17/ЕНЦ від 08.02.2017 на суму 80 926 793 грн; № 01-18/ЕНЦ від 24.01.2018 на суму 130 514 311,75 грн., про набуття відповідачем 2 статусу нового кредитора за цими договорами та отримання ним права вимоги до позивача у загальному розмірі 246 808 599,50 грн, а також про необхідність здійснення всіх обов`язків за цими договорами за реквізитами відповідача 1;
2.2.3. у пункті 1.1 договору про відступлення права вимоги відповідачі погодили, що первісний кредитор передає новому кредитору належне йому право вимоги до ДП "Мирноградвугілля" (боржник, позивач) на суму 246 808 599, 50 грн, яка виникла за укладеними між боржником та первісним кредитором договорами поставки №№: -04-16/ЕН від 10.02.2016 - на суму 35 367 494,75 грн; -06-17/ЕНЦ від 08.02.2017 - на суму 80 926 793 грн; -01-18/ЕНЦ від 24.01.2018 - на суму 130 514 311,75 грн;
2.2.4. заборгованість позивача перед відповідачем 1 у розмірі 246 808 599,50 грн підтверджується рішеннями судів у справах № 905/393/18, № 905/258/18, які набрали законної сили, актами звіряння розрахунків станом на 31.05.2019, складання яких передбачено умовами п. 6.4 договорів, та самим позивачем у позові.
2.3. Суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним відсутні, оскільки заборона щодо заміни кредитора у зобов`язанні без згоди боржника, узгоджена у пункті 8.6 договорів поставки вугілля, стосується поставки вугілля, а не зобов`язання щодо повернення коштів у розмірі 246 808 599,50 грн, яке виникло на підставі статті 693 Цивільного кодексу України із врахуванням закінчення строку дії договорів та строку поставки вугілля за ними та на підставі рішень судів у справах № 905/258/18, № 905/393/18.
2.4. ПАТ АБ "Укргазбанк", як особа, яка не брала участі в справі, але вважає, що суд вирішив питання про його права, інтереси та (або) обов`язки, оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.
2.5. Східний апеляційний господарський суд постановою від 25.05.2020 апеляційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 17.02.2020 року - без змін.
2.6. Суд апеляційної інстанції встановив, що за договором про заставу майнових прав №79/19-VIP/32-К від 19.07.2019, що укладений з відповідачем 1, ПАТ АБ "Укргазбанк" є заставодержателем майнових прав, в тому числі щодо сплати грошових коштів за договорами поставки вугілля.
2.7. Водночас, суд апеляційної інстанції зауважив, що на момент укладення цього договору застави договір про відступлення права вимоги, який є предметом спору у справі, вже був укладений, тому при укладенні договору застави ДП "Держвуглепостач" та ПАТ АБ "Укргазбанк" мали враховувати, що згідно з положеннями статті 50 Закону України "Про заставу" при заставі прав заставодавець зобов`язаний виконати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права.
2.8. Також за висновками суду апеляційної інстанції ДП "Держвуглепостач", як заставодавець, при заставі спірних майнових прав зобов`язаний був забезпечити дійсність заставленого права, не замовчувати існування договору відступлення з ТОВ "Шахтарськтранс" і не вводити в оману апелянта - ПАТ АБ "Укргазбанк", як заставодержателя, щодо можливості передачі йому в заставу тих прав, яких вже не мав. І роз`яснено, що відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним, тому сторона, яка вважає, що її права або інтереси порушено і завдано йому збитків внаслідок передання в заставу недійсних майнових прав, вона має право звернутися до суду з відповідним позовом.
2.9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання недійсним договору відповідно до частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України, оскільки його предметом не є передання ДП "Держвуглепостач" ТОВ "Шахтарськтранс" своїх прав та обов`язків за основними договорами поставки, яке є неможливим без попередньої письмової згоди на те боржника згідно з умовами пункту 8.6 договорів.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи.
3.1. 14.07.2020 ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Донецької області від 17.02.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 у справі № 905/1787/19, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог ДП "Мирноградвугілля".
3.2. Скаржник визначає підставою касаційного оскарження судових рішень застосування судами попередніх інстанцій норм статей 203, 215, 516 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду про застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16 та від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17 (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Шахтарськтранс" просить залишити рішення Господарського суду Донецької області від 17.02.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 у справі № 905/1787/19 без змін, як такі, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.
4.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.2. Вирішуючи питання про обґрунтованість доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіряючи правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм статей 203, 215, 516 Цивільного кодексу України, Верховний Суд виходить з такого.
4.3. Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).
4.4. Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
4.5. Відповідно до частини 1 статті 516 цього Кодексу заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
4.6. Отже, за загальним правилом заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів. Водночас, якщо така умова погоджена сторонами договору, за яким здійснюється заміна кредитора, або така умова прямо визначена законом, отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні є обов`язковою передумовою здійснення такої заміни.
4.7. У постанові від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16 Верховний Суд зробив висновок, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України. Вказаний правовий висновок також був викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 922/460/19, від 12.12.2019 у справі № 924/51/19, від 13.08.2020 у справі № 910/16919/19, а також постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі 910/6098/14 (3-43гс15) та від 10.02.2016 у справі № 910/6098/14 (3-4гс16).