Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 517/639/17
провадження № 51-2342 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря
судового засідання Бульби І. А.
прокурорів Демківа Д. М., Лучківа Ю. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Демківа Дениса Миколайовича на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 лютого 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вінниця, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК)
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду міста Одеси від 18 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 191 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Захарівської районної державної адміністрації Одеської області суму у розмірі 65 403 грн 40 коп на р/р 35214001010128, ДКСУ в м. Київ МФО 820172, код ЄДРПОУ 04057238.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави за проведення почеркознавчої експертизи суму у розмірі 989,6 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави за проведення судово-економічної експертизи суму у розмірі 20 000 гривень.
Згідно з вироком, ОСОБА_1, обіймаючи посаду голови Захарівської районної державної адміністрації Одеської області та будучи державним службовцем, використав своє службове становище та повноваження для вчинення корупційного злочину за таких обставин. Так, приблизно в листопаді 2016 року ОСОБА_1 вирішив заволодіти бюджетними грошовими коштами шляхом зловживання своїм службовим становищем, а саме безпідставно їх перерахувати на власний банківський рахунок, як стимулюючі виплати, що передбачено статтею 50 Закону України "Про державну службу". З метою реалізації свого злочинного наміру ОСОБА_1 підготував та підписав лист на ім`я голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_2 щодо надання згоди на встановлення йому надбавки за інтенсивність праці та виконання особливо важливої роботи. У подальшому, всупереч положенням документообігу, встановленим пунктами 149, 156, 161, 176 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, отримавши на вказаному листі резолюцію заступника голови Одеської ОДА ОСОБА_3, надав його керуючій справами Захарівської районної державної адміністрації ОСОБА_4 та повідомив, що нарахування надбавок за інтенсивність праці та виконання особливо важливої роботи погоджено, доручивши підготувати проект розпорядження голови Захарівської районної державної адміністрації про нарахування йому з вересня 2016 року надбавки за виконання особливо важливої роботи в розмірі 50 % посадового окладу і за інтенсивність праці в розмірі 50 % посадового окладу; з жовтня 2016 року - 45 % і 50 % відповідно. Після чого ОСОБА_1 викликав головного спеціаліста відділу фінансово-господарського забезпечення апарату Захарівської РДА Одеської області ОСОБА_5 та повідомив її про необхідність зробити розрахунок виплати надбавки та премії і, незважаючи на зауваження останньої щодо відсутності підстав для виплати, оскільки відсутній лист-відповідь голови Одеської ОДА про їх погодження, наказав перерахувати грошові кошти на підставі відповідного розпорядження.
У подальшому ОСОБА_1, зловживаючи своїм службовим становищем голови Захарівської районної державної адміністрації Одеської області, діючи умисно, з метою заволодіння бюджетними грошовими коштами без належних для цього підстав, будучи обізнаним про те, що в порушення пункту 4 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 289 від 06 квітня 2016 рок, встановлення надбавок не погоджено головою Одеської ОДА, усвідомлюючи неправомірність своїх дій, підписав розпорядження Захарівської районної державної адміністрації № 146/к-2016 та № 148/к-2016 від 16 листопада 2016 року, якими призначив собі з вересня 2016 року надбавку за виконання особливо важливої роботи в розмірі 50 % посадового окладу і за інтенсивність праці в розмірі 50 % посадового окладу; з жовтня 2016 року - 45 % і 50 % відповідно. У грудні 2016 року ОСОБА_1 підписав розпорядження № 155/к-2016 від 19 грудня 2016 року, яким встановив собі надбавку за виконання особливо важливої роботи в розмірі 250 % посадового окладу та за інтенсивність праці в розмірі 250 % посадового окладу.
На підставі вказаних розпоряджень голови Захарівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 протягом листопада та грудня місяців 2016 року незаконно перераховано виплати, як надбавки, на його картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 65 403,40 грн, чим завдано майнової шкоди Державному бюджету України на вказану суму.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 лютого 2020 року вирок Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасовано. Кримінальне провадження №42017160000000052 від 20 січня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 191 КК, закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК) у зв`язку з відсутністю в його діях складу даного кримінального правопорушення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Демків Д.М. не погоджується з ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 лютого 2020 року, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування власної позиції прокурор посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції, що призвело до уникнення особою, винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, справедливого покарання. Зокрема, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог частини 2 статті 419 КПК щодо необхідності зазначення в ухвалі обставин, встановлених апеляційним судом, та посилання на мотиви визнання доказів, наданих стороною обвинувачення, недопустимими чи неналежними. Таким чином, на думку прокурора, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 191 КК.
Заперечень від інших учасників кримінального провадження до Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Демків Д. М. у судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу з підстав, зазначених в ній.
Прокурор Лучків Ю. В. приєднався до позиції прокурора, який подав касаційну скаргу. Вважав ухвалу апеляційного суду незаконною, просив її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурорів, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Згідно з частиною 1 статті 94 КПК суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до вимог статті 370 КПК судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Пунктом 2 частини 1 статті 284 КПК передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення. Згідно з вимогами статті 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває провадження.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника Чубарова С.В., у якій останній заперечував доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини, дав їм неправильну оцінку і необґрунтовано застосував закон про кримінальну відповідальність, який застосуванню не підлягав.
Зазначені в ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 лютого 2020 року обставини та мотиви, на підставі яких колегією суддів було встановлено відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 191 КК, убачаються суду касаційної інстанції не переконливими з наступних міркувань.
Згідно з вимогами статті 91 КПК у кримінальному провадженні, зокрема, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Так, предмет доказування у кримінальних провадженнях за частиною 2 статті 191 КК включає встановлення повноважень службової особи щодо майна, яке обертається на користь винного чи інших осіб шляхом привласнення, розтрати чи заволодіння шляхом зловживання службовим становищем, а обов`язковими ознаками зазначеного кримінального правопорушення, є: суб`єкт - службова особа підприємства, установи, організації; суб`єктивна сторона - прямий умисел, коли винна особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки і свідомо бажає їх настання; об`єкт - відносини, пов`язані із правом власності, та, зокрема, відносини, які складаються у сфері службової діяльності з приводу розподілу відповідних матеріальних благ; предмет - майно, яке перебуває у фондах держави або іншого суб`єкта права власності та розпорядження яким обумовлено саме спеціальними повноваженнями суб`єкта злочину; об`єктивна сторона - вилучення майна з володіння власника чи уповноваженої ним особи шляхом привласнення, розтрати або заволодіння та обов`язкове обернення майна на свою користь чи користь інших осіб.