Постанова
іменем України
28 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 640/18653/17
провадження № 51-543кмо20
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого судді Анісімова Г.М.,
суддів Григор`євої І.В., Кравченка С.І.,
Луганського Ю.М., Наставного В.В.,
Огурецького В.П., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Рудюк В.Л.,
прокурора Кулаківського К.О.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Пономаренка В.М. (у режимі відеоконференції),
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220490002509,
за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
с. Руської Лозової Дергачівського району Харківської області, який зареєстрований
та проживає у АДРЕСА_1, раніше судимого:
- 28 січня 2002 року Дергачівським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 206,
ч. 2 ст. 215-3 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк
5 років, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки;
- 24 березня 2004 року Дергачівським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 121,
ст. 71 КК - до позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць;
- 28 жовтня 2013 року Київським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 185 КК - до штрафу
в розмірі 850 грн;
- 13 липня 2017 року Київським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 185 КК - до штрафу
в розмірі 850 грн (покарання не відбув),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та захисника Пономаренка В.М.
на вирок Київського районного суду м. Харкова від 04 березня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 04 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115,
ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК, та призначено йому покарання за ч. 1
ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 13 років, за ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2
ст. 115 КК - у виді позбавлення волі на строк 15 років. На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Вирішено питання щодо речових доказів, цивільних позовів та судових витрат
у провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 16 липня 2017 року близько 01 год 00 хв, перебуваючи
на території гаражного кооперативу "Берізка-4" за адресою: вул. Ак. Синельникова, 1,
м. Харків, маючи заздалегідь обдуманий злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство двох раніше знайомих йому осіб, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки у виді заподіяння смерті вказаним особам, бажаючи їх настання, діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли через неповернення боргу, завдав
ОСОБА_3 ногами не менше п`яти ударів по голові, чим спричинив легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, а ОСОБА_2 близько 01 год 01 хв - не менше шести ударів металевою частиною лопати і каструлями по голові, чим спричинив останньому легкі тілесні ушкодження, від яких той втратив свідомість.
Одразу після цього ОСОБА_1 поклав на ОСОБА_3 ковдру, а зверху - дерев`яні дошки, продовжуючи реалізувати умисел на умисне вбивство ОСОБА_3 і маючи намір умисно заподіяти смерть, облив ковдру та місце, де лежав ОСОБА_3, нафтопродуктом
не встановленого в ході досудового розслідування виду, за допомогою сірників підпалив ковдру, від чого виникло полум`я, і таким чином вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення умислу на вбивство ОСОБА_3 до кінця. Від глибоких великих опіків тулуба та кінцівок 40 % поверхні тіла, які згідно зі ступенем тяжкості належать до категорії
тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, а також через
їх ускладнення - поліорганну недостатність, набряк легенів та набряк головного мозку,
ІНФОРМАЦІЯ_2 о 06 год 30 хв настала смерть ОСОБА_3 .
Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство двох осіб,
ОСОБА_1 , раніше вчинивши всі дії, які вважав необхідними для доведення умислу
на вбивство ОСОБА_3 до кінця, тобто вчинивши умисне вбивство, повернувся
до ОСОБА_2, поклав на нього ковдру, облив її та речі (одяг), які були
під останнім, нафтопродуктом не встановленого в ході досудового розслідування виду,
за допомогою сірників підпалив їх, розпаливши таким чином полум`я, чим вчинив
усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, після чого зник з місця вчинення злочину. Однак довести свій злочинний намір на вбивство двох осіб ОСОБА_1 до кінця не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_2 вжив заходів для самозахисту, а також йому було надано своєчасну допомогу сторонніми особами.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 24 грудня 2019 року вирок суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційні скарги засудженого та його захисника - без задоволення.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Пономаренко В.М. просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), і призначити новий розгляд
у суді апеляційної інстанції в іншому складі суду.
Захисник зазначає, що остаточне покарання засудженому суд першої інстанції повинен був призначити за сукупністю вироків за правилами, визначеними ст. 71 КК. На підставі ч. 3
ст. 72 КК суд мав ухвалити рішення про самостійне виконання вироку Київського районного суду м. Харкова від 13 липня 2017 року яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК
до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн, оскільки зазначене покарання не відбуте засудженим внаслідок його затримання 17 липня 2017 року в порядку ст. 208 КПК.
Не застосування судом положень статей 71, 72 КК при призначенні покарання засудженому призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Також неправильним застосуванням ч. 3 ст. 68 закону України про кримінальну відповідальність, за доводами касаційної скарги, є призначення покарання в розмірі,
що перевищує дві третини максимального строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 115 КК.На думку захисника, усупереч вимогам ч. 3 ст. 68 зазначеного Кодексу, суд безпідставно призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК максимальний розмір строкового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 115 КК, у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Захисник також указує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370,
404 КПК, оскільки суд не надав відповідей на доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати оскаржені судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він не мав умислу на вбивство двох осіб, а суд помилково кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК та за п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК і, отже, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
На думку засудженого, призначене йому покарання є несправедливим через суворість.
В обґрунтування своїх вимог засуджений указує про щире ним каяття, що згідно зі ст. 66 КК є обставиною, що пом`якшує покарання, яку суд не врахував. Стверджує про фактичне визнання вини, оскільки він не заперечує встановлені судом обставини заподіяння шкоди життю та здоров`ю потерпілих, що також має бути враховано при призначенні покарання. Також скаржник вважає, що в кримінальному провадженні є підстави для призначення йому покарання із застосуванням ст. 69-1 зазначеного Кодексу.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений і захисник підтримали подані касаційні скарги. Разом із цим останній
не наполягав на своїх вимогах про необхідність застосування ст. 71, 72 КК при призначенні ОСОБА_1 остаточного покарання, оскільки вважав висновки апеляційного суду в цій частині такими, що відповідають вимогам закону України про кримінальну відповідальність.
Прокурор заперечив проти доводів, викладених у касаційних скаргах засудженого та захисника. Вважав, що подану засудженим скаргу слід задовольнити частково, виключити пункт 13 з кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 15 п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК. Діяння останнього, на думку прокурора, правильно кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.
Касаційну скаргу захисника прокурор вважав такою, що не підлягає задоволенню, а його доводи про неправильне застосування судом ч. 3 ст. 68 КК не заснованими на законі України про кримінальну відповідальність.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - Суду)
За ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від
29 липня 2020 року кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 і його захисника Коваленка В.І. на вирок Київського районного суду
м. Харкова від 04 березня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від
24 грудня 2019 року передано на розгляд об`єднаної палати Суду (надалі - Об`єднаної палати) в порядку ч. 2 ст. 434-1 КПК.
Ухвалу мотивовано тим, що передача судового провадження на розгляд Об`єднаної палати необхідна для забезпечення єдиної правозастосовної практики та формування висновку про застосування норми права, передбаченої у п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, у випадках, коли особою вчинено з прямим умислом діяння (дія або бездіяльність), безпосередньо спрямоване на вбивство двох осіб, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного, у разі якщо заподіяно смерть одній особі.
Колегія суддів виходить з того, що за умови фактичного заподіяння смерті одній людині
у разі посягання на життя двох або більше потерпілих (за наявності єдиного умислу) точною є кваліфікація вчиненого тільки як замаху на злочин, передбачений п. 1 ч. 2
ст. 115 КК. Кваліфікація діяння винуватого за ч. 1 ст. 115 КК в цьому разі є зайвою.
Фактичне заподіяння смерті одній особі за наявності нереалізованого умислу заподіяти смерть двом чи більше потерпілим має знайти належну кримінально-правову оцінку під час призначення покарання за відповідною частиною ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115 КК,
а не у кваліфікації діяння ще й за ч. 1 ст. 115 КК.
Правова позиція, згідно з якою вбивство однієї людини і замах на життя другої,
де злочинного наміру убити двох осіб не було здійснено засудженим із причин, що не залежали від його волі, слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 і ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, втілена під час розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти життя і здоров`я особи в постанові колегії суддів Першої судової палати від 25 лютого 2020 року (справа
№ 619/1205/17, провадження № 51-5264км19), постановах колегії суддів Другої судової палати від 02 квітня 2020 року (справа № 415/1864/14-к, провадження № 51-6004км19)
та від 17 січня 2019 року (справа № 185/2809/16-к, провадження № 51-8315км18), постанові колегії суддів Третьої судової палати від 01 квітня 2020 року (справа № 750/11509/18, провадження № 51-4261км19).
Колегія суддів, що передала провадження на розгляд Об`єднаної палати, вважає
за необхідне відійти від такої правової позиції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи, Об`єднана палата дійшла таких висновків.
Щодо доводів у касаційній скарзі засудженого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації його дій за частинами 1 та 2 ст.115 КК
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"(далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIIIвисновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами під час застосування таких норм права.
Це кримінальне провадження передано на розгляд Об`єднаної палати з метою визначення правової позиції щодо застосування судами норм кримінального права, закріплених
у ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст.115 КК.
Колегія суддів Об`єднаної палати керується нижченаведеним.
Щодо доводів у касаційній скарзі засудженого про неправильну кваліфікацію його дій
за ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15 п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК, що зводяться до твердження про відсутність умислу на вчинення таких злочинів.
Під час встановлення вини та її змісту в кожному конкретному випадку суд виходить
з того, що вона об`єктивно існує в реальній дійсності, встановлює її на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Суд пізнає вину так, як він встановлює й пізнає інші факти об`єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів. Ознаки суб`єктивної сторони вчинених злочинів
та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними