Постанова
іменем України
29 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 754/2764/17
провадження № 51- 7007 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Вараниці В.М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Бочарова С.В.,
потерпілого ОСОБА_2,
представника потерпілого адвоката Хлєбнікова В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Бочарова С.В. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду
від 20 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100000001215, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 383 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки; за ч. 1 ст. 135 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 383 КК та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 23 липня 2016 року о 22 годині 40 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем "Опель Астра", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по пр. Лісовому зі сторони вул. Жукова в напрямку вул. Мілютенка в м. Києві, в порушення вимог п.п. 1.5., 2.3"б", 18.1 Правил дорожнього руху України, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу біля кругового перехрестя з вул. Мілютенка, позначеного дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 "Пішохідний перехід" та дорожньою розміткою 1.14.1, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому знаходилась пішохід ОСОБА_3, не зменшив швидкість і не зупинився, щоб дати їй дорогу, продовжив рух та вчинив наїзд на останню, в результаті чого пішохід ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 настала смерть останньої.
Крім того,ОСОБА_1 , здійснивши наїзд на пішохода за зазначених вище обставин, маючи змогу надати допомогу ОСОБА_3, яка через нього опинилася у небезпечному для життя стані та була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через отримані травми, не залишився на місці пригоди, не вжив заходів із надання першої медичної допомоги, не відвіз потерпілу до найближчого лікувального закладу, а усвідомлено залишив її у небезпеці на місці події.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 також обвинувачувався в тому, що він після дорожньо-транспортної події 24 липня 2016 року близько 13 години, перебуваючи біля будинку № 8А на вул. Каштановій у м. Києві, зателефонував зі свого мобільного телефону на спецлінію "102" та надав завідомо неправдиве усне повідомлення про вчинення злочину, а саме про викрадення його автомобіля "Опель Астра", д.н.з. НОМЕР_1, після цього о 17 годині 00 хвилин, перебуваючи у приміщенні ТУП № 1 Деснянського УП НП у м. Києві, повторно надав слідчому завідомо неправдиві письмові пояснення про вчинення злочину, а саме про викрадення його автомобіля.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах:
засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо нього в частині обвинувачення за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_4 був проведений із порушенням вимог ч. 3 ст. 240 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки на час його проведення 19 січня 2017 року він не мав статусу підозрюваного, а про підозру йому повідомили лише 16 лютого 2017 року. Також вказує на те, що у разі внесення відомостей до ЄРДР поза строками, визначеними ч. 1 ст. 214 КПК, і не поновлення їх в порядку ч. 1 ст. 117 КПК вони, на його думку, є такими, що внесенні до ЄРДР з порушенням вимог КПК і, як наслідок, всі докази, які зібрані у такому кримінальному провадженні, повинні бути визнані недопустимими. Крім того, вважає, що показання свідка ОСОБА_4 є суперечливими і недостовірними, оскільки вони спростовуються письмовими доказами та показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які апеляційний суд перерахував, не зробивши їх об`єктивного аналізу і не мотивував, чому взяв до уваги одні докази, а усі інші відхилив. Зазначає, що суд апеляційної інстанції неповною мірою дослідив та не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
У доповненні до касаційної скарги засуджений зазначає про порушення апеляційним судом вимог ч. 1 ст. 351 КПК, посилаючись на те, що під час апеляційного розгляду він повідомляв, що бажає надати пояснення, але його не було допитано, чим було порушено його право на захист;
захисник Бочаров С.В., вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого,просить скасувати судові рішення в частині обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що у справі є докази, які вказують на те, що ОСОБА_1 не був на місці події 23 липня 2016 року та не вчиняв злочини, які йому інкримінуються. На думку захисника, слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_9 був проведений із порушенням вимог КПК. Вважає, що показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 повністю виправдовують обвинуваченого ОСОБА_1 . Також зазначає, що показання свідка ОСОБА_9 є помилковими, оскільки спростовуються іншими доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Бочаров С.В. та засуджений ОСОБА_1 підтримали свої касаційні скарги та просили скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Потерпілий ОСОБА_2 та його представник - адвокат Хлєбніков В.В. вважали касаційні скарги необґрунтованими та просили їх залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Прокурор Вараниця В.М. вважав касаційні скарги необґрунтованими та просив судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1, захисника Бочарова С.В., потерпілого ОСОБА_2 та його представника - адвоката Хлєбнікова В.В., прокурора Вараниці В.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано в повному обсязі.
Як убачається зі змісту касаційних скарг, засуджений та захисник, окрім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, яку визначено у статтях 409 та 411 КПК як підставу для скасування або зміни судового рішення, і фактично просять доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Водночас, твердження засудженого ОСОБА_1 та захисника Бочарова С.В. про недоведеність вини засудженого у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_3, а також у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебувала в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, маючи змогу надати допомогу цій особі, яку він сам поставив в небезпечний для життя стан, є безпідставними, оскільки протилежні висновки місцевого суду в цій частині ґрунтуються, відповідно до вимог
ст. 370 КПК, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені відповідними доказами.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Так, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаних злочинів, суд у вироку послався на показання свідка ОСОБА_4, надані в судовому засіданні, та дані протоколу проведення слідчого експерименту від 19 січня 2017 року за її участю, де остання розповіла про те, що 23 липня 2016 року приблизно о 23 годині знаходилась на узбіччі проїзної частини перехрестя із круговим рухом біля вул. Мілютенка, 42-А у м. Києві та бачила, як по проїзній частині на великій швидкості рухався легковий автомобіль сріблястого кольору. По пішохідному переходу дороги переходила жінка, яка йшла попереду на півкроку від інших пішоходів, і в той же час автомобіль "Опель Астра", д.н.з. НОМЕР_1, збив цю жінку. Потім автомобіль пригальмував, водій приспустив більш ніж на половину вікно зі свого лівого боку та поглянув на потерпілу. У цей час свідок побачила обличчя водія та впевнена, що за кермом автомобіля, який здійснив наїзд на потерпілу був саме ОСОБА_1, оскільки роздивилась та запам`ятала його обличчя; а також - показання свідка ОСОБА_5 про те, що 23 липня 2016 року увечері він знаходився біля проїзної частини по пр. Лісовому в м. Києві та почув звук удару, перед яким звуків гальмування не було, на дорозі біля бордюру лежала жінка, а автомобіль "Опель Астра" світлого кольору з місця наїзду поїхав.