Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 131/709/18
провадження № 61-12814св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ТАС",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року до участі у справі, в якості третьої особи залучено Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ТАС" (далі - ПрАТ "СК "ТАС").
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 16 серпня 2016 року ОСОБА_4, не маючи прав керування транспортними засобами, керуючи автомобілем марки ЗИЛ-431412, державний номерний знак НОМЕР_1, який перебуває у володінні відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, та який мав технічні несправності гальмової системи, про що ОСОБА_4 було заздалегідь відомо, порушуючи ряд Правил дорожнього руху, не впорався з керуванням, виїхав на пішохідну доріжку й здійснив наїзд на неї лівою частиною автомобіля.
Вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, та призначено йому покарання у вигляді трьох років обмеження волі.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості та тривалий час перебувала на лікуванні, що призвело до тяжких моральних страждань та завдало моральної шкоди.
ПрАТ "СК "ТАС" здійснило виплато страхового відшкодування в загальному розмірі 67 281 грн 11 коп., з яких 64 078 грн відшкодування матеріальної шкоди та 3 303 грн 86 коп. - моральної шкоди, яку вважає занадто малою, оскільки через отримані тілесні ушкодження вона переживає негативні емоції та моральні страждання, стан її здоров`я до сьогодні не поновлений, їй встановлена безстроково друга група інвалідності, тобто на все життя вона стала непрацездатною особою.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 не мав прав керування транспортними засобами, а автомобіль марки ЗИЛ-431412, державний номерний знак НОМЕР_1, був переданий йому відповідачами, з якими він фактично перебуває у трудових відносинах, й які є власниками забезпеченого транспортного засобу та повинні нести відповідальність за шкоду, спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 просила стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 лютого 2019 року у складі головуючого судді Олексієнка О. Ю. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_4, який незаконно заволодів транспортним засобом, який перебуває у володінні ОСОБА_2 та ОСОБА_3, факт перебування останнього у трудових відносинах з відповідачами у розумінні положень статей 21, 22, 23, 24 КЗпП України позивачем не доведено, а тому за відсутності вини відповідачів у заподіянні позивачу шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відсутні підстави для задоволення позову. Крім того, позивач реалізувала своє право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку вимог Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", отримавши від ПрАТ "СК "ТАС" страхове відшкодування, розмір якого не оспорювала.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 лютого 2019 року скасовано. Позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідальність за спричинену позивачу моральну шкоду має бути покладена на відповідачів, які є володільцями джерела підвищеної небезпеки за участі якого сталася дорожньо-транспортна пригода, оскільки ОСОБА_2 не забезпечив належного зберігання транспортного засобу, а ОСОБА_3 передав автомобіль ОСОБА_4, який не мав права керування транспортними засобами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просять постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційні скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що власником автомобіля, за участі якого сталася дорожньо-транспортна пригода є ОСОБА_5, а водієм, який безпосередньо здійснив наїзд на позивача є ОСОБА_4, а тому саме він має нести відповідальність за спричинену ОСОБА_1 шкоду. Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що відповідачі забезпечили належне зберігання транспортного засобу, який перебуває у їх володінні, а саме зберігали його на власному подвір`ї, й не передавали автомобіль ОСОБА_4, навпаки звернулися до правоохоронних органів із заявою про незаконне заволодіння транспортним засобом, кримінальне провадження за якою до теперішнього часу не закінчено.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до розляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що автомобіль марки ЗИЛ-431412, державний номерний знак НОМЕР_1 належить на праві власності ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 володіють вказаним транспортним засобом на підставі довіреності від 20 червня 2014 року.
Згідно полісу серії АЕ № 8696486 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована ПрАТ "СК "ТАС" є ПАТ "Страхова група "ТАС".
16 серпня 2016 року, приблизно о 15 годині 30 хвилин, ОСОБА_4, не маючи посвідчення водія, керуючи технічно несправним вантажним автомобілем марки ЗИЛ-431412, державний номерний знак НОМЕР_1, під час здійснення повороту ліворуч на вулицю Польову, в районі будинку № 44, не впоравшись з керуванням, виїхав на пішохідну доріжку та передньою лівою частиною автомобіля здійснив наїзд на ОСОБА_1, яка в цей час рухалась у зустрічному напрямку на велосипеді.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 спричинено тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, про що свідчить висновок експерта.
Вироком Липовецького районного суду Віннцикьої області від 14 листопада 2017 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України та призначено покарання у вигляді трьох років обмеження волі. Вирок суду вступив в закону силу 15 грудня 2017 року.
На виконання страхових зобов`язань ПрАТ "Страхова група "ТАС" за заявою ОСОБА_1 проведено відшкодування витрат на лікування травм, які були отримані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 16 серпня 2016 за участю забезпеченого автомобіля "ЗИЛ 431412", державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 на суму 67 281 грн 11 коп., яка складається з 64 078 грн матеріальної шкоди та 3 303 грн 86 коп. моральної шкоди.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).