ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 560/407/19
адміністративне провадження № К/9901/29541/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом Летичівського районного споживчого товариства
до Управління Держпраці у Хмельницькій області
про визнання протиправними та скасування постанов
за касаційною скаргою Управління Держпраці у Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 травня 2019 року (ухвалене у складі головуючого судді Лабань Г.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Франовської К.С., суддів Кузьменко Л.В., Совгири Д. І.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
В лютому 2019 року Летичівське районне споживче товариство (далі також - Летичівське РайСТ) звернулося до суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування постанов Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23 жовтня 2018 року №22/536 та №22/537.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року, позов задоволено частково, а саме, визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23 жовтня 2018 року №22/536. В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов в частині визнання протиправною та скасування постанови від 23 жовтня 2018 року №22/536, суди попередніх інстанцій виходили з того, що під час судового розгляду спору відповідач не довів факт порушення позивачем статті 24 КЗпП України та фактичний допуск ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до роботи без оформлення трудового договору та виплати їм заробітної плати, що є обов`язковими умовами для притягнення позивача до відповідальності, передбаченої статтею 265 КЗпП України.
Також суди попередніх інстанцій зазначили, що висновки відповідача щодо невідповідності цивільно-правових договорів, укладених із зазначеними вище особами, вимогам Цивільного кодексу України та наявності в них ознак трудових договорів можуть мати правові наслідки для позивача лише у випадку визнання таких договорів недійсними в порядку статті 204 Цивільного кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виплата заробітної плати працівникам здійснюється один раз на місяць та з порушенням законодавчо встановленого строку. На момент проведення інспекційного відвідування заборгованість із заробітної плати в Летичівському районному споживчому товаристві складала 29 650 грн. Летичівське районне споживче товариство здійснює сплату податків та інших обов`язкових платежів, а потім виплату заробітної плати, що свідчить про порушення позивачем частини шостої статті 95, частини п`ятої статті 97, частини першої, другої статті 115 КЗпП України, частини третьої статті 15, частини першої статті 24, статті 33 Закону України "Про оплату праці".
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність постанови відповідача від 23 жовтня 2018 року №22/537 та відсутність підстав для її скасування.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Касаційна скарга обґрунтована неправомірністю посилання суду апеляційної інстанції на те, що письмові пояснення осіб, долучені до матеріалів перевірки, інспекційного відвідування за приписами КАС України не є належними та допустимими доказами в адміністративному процесі, оскільки відповідно до підпункту 3 пункту 11 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок №295), інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення. Крім того, відповідно до пункту 12 Порядку №295 вимога інспектора праці про надання інспектором відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов`язковою для виконання.
Враховуючи викладене, скаржник вважає, що отримані від об`єкта відвідування (роботодавця) під час інспекційного відвідування письмові пояснення відповідно до Порядку №295 долучаються до матеріалів інспекційного відвідування та в подальшому, у разі оскарження результатів інспекційного відвідування в судовому порядку, є належним та допустимим доказом вчинення порушення об`єктом відвідування вимог законодавства про працю.
Скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки матеріалам інспекційного відвідування, в тому числі письмовим поясненням, які надавались головою правління Летичівського районного споживчого товариства Коломієць О.М. під час інспекційного відвідування. Так, в письмових поясненнях від 4 жовтня 2018 року голова правління Коломієць О.М. пояснила, що "В одинадцяти магазинах Летичівського районного споживчого товариства працює 11 продавців. З ними з 1-го січня 2017 року щомісячно укладаються цивільно-правові договори та складаються акти-виконаних робіт. За вересень місяць 2018 року цивільно-правові угоди інспектору праці Хуторян Т.А., на дату проведення інспекційного відвідування не були надані, через їх відсутність, оскільки ними вони укладаються по закінченню робочого місяця.".
Скаржник зазначає, що вказане письмове пояснення було долучено відповідачем як доказ до матеріалів справи, однак взагалі проігнороване судами, в оскаржуваних рішеннях не надано йому правової оцінки. Судами попередніх інстанцій не враховано те, що письмове пояснення від 4 жовтня 2018 року підтверджує той факт, що протягом вересня 2018 року з продавцями не укладався ні трудовий договір, ні цивільно-правовий договір. Тобто, трудові відносини між працівниками (продавцями) та позивачем в письмовій формі належним чином не оформлялися.
Крім того, скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що цивільно-правові договори за вересень 2018 року (які надані позивачем до суду як додатки до позовної заяви) були відсутні під час інспекційного відвідування (5 жовтня 2018 року), та були складені після проведення інспекційного відвідування з метою приховування неоформлених трудових відносин, та є одним із способів уникнення позивачем відповідальності.
Однак судами попередніх інстанцій не взято до уваги та не надано оцінку тому, що цивільно-правових договорів за вересень 2018 року фактично не існувало на дату проведення інспекційного відвідування станом на 5 жовтня 2018 року.
З огляду на викладене, скаржник вважає, що не відповідають дійсності та є неправомірними посилання суду на те, що "висновок щодо порушення позивачем статті 24 КЗпП України та Постанови №413 сформований відповідачем в результаті дослідження лише цивільно-правових договорів".
Щодо цивільно-правових договорів, які укладалися до вересня 2018 року, то скаржник зазначає, що з огляду на предмет укладених договорів та законодавчо визначене поняття трудового договору, аргументи позивача про характер відносин між ним та фізичними особами є безпідставними, оскільки праця продавців за наданими цивільно-правовими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності магазину позивача із систематичним виконанням трудової функції. В магазинах є режим роботи, що виключає можливість роботи у будь-який зручний час.
Предметом укладених договорів є процес праці (продаж хліба), а не її кінцевий результат, досягнення якого не є метою укладення договору.
Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену у постановах від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 та від 13 червня 2019 року у справі №1840/2507/18.
Позиція інших учасників справи
20 січня 2020 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Касаційна скарга надійшла до суду 28 жовтня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №560/407/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 2 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 5 жовтня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що у період з 4 жовтня 2018 року по 5 жовтня 2018 року Управлінням Держпраці було проведено інспекційне відвідування Летичівського РайСТ, у ході якого зроблено висновок про порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, та частини першої статті 115 КЗпП України, що зафіксовано у акті від 5 жовтня 2018 року №22-23/2870-ІВ.
За змістом складеного за результатами інспекційного відвідування акта, позивач:
- використовує працю найманих працівників без належного оформлення трудових правовідносин та укладення трудових договорів з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 , ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 в порушення частин першої, третьої статті 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" від 17 червня 2015 року №413 (далі - Постанова №413);
- здійснив виплати індексації не в тому місяці, коли виникло право на індексацію, в порушення частини шостої статті 95 КЗпП України, статті 33 закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР); затримки виплати заробітної плати в порушення частини першої, другої статті 115 КЗпП України, частини першої статті 24 Закону №108/95-ВР; виплати заробітної плати не в першочерговому порядку в порушення частини п`ятої статті 97 КЗпП України, частини третьої статті 15 Закону №108/95-ВР.
На підставі акта інспекційного відвідування від 5 жовтня 2018 року №22-23/2870-ІВ відповідач виніс припис від 5 жовтня 2018 року №22-23/2870-ІВ-693 з вимогою усунути виявлені порушення.
Постановою від 23 жовтня 2018 року №22/536 Управлінням Держпраці в Хмельницькій області на підставі статті 265 КЗпП України на позивача накладено штраф в розмірі 1 228 590 грн.
Постановою від 23 жовтня 2018 року №№22/537 Управлінням Держпраці в Хмельницькій області на підставі статті 259 КЗпП України на позивача накладено штраф в розмірі 11 169 грн.
Під час судового розгляду судами встановлено, що в серпні 2018 року між позивачем та фізичними особами укладені цивільно-правові договори, зокрема:
з ОСОБА_1, предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 787 грн;
з ОСОБА_2, предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 981 грн;
з ОСОБА_3, предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 981 грн;
з ОСОБА_4, предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 653 грн;
з ОСОБА_5, предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 985 грн;
з ОСОБА_6, предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1015 грн;
з ОСОБА_7, предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1333 грн;
з ОСОБА_8, предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1005 грн;
з ОСОБА_9, предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1386 грн;
з ОСОБА_10, предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1031 грн;
з ОСОБА_11, предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 2083 грн.
У вересні 2018 року позивачем укладені договори, зокрема:
з ОСОБА_1, предметом якого є продаж хліба, штукатурка фундаменту, покраска; розмір винагороди за виконану роботу 709 грн;
з ОСОБА_2, предметом якого є продаж хліба, прибирання території, штукатурка сходів; розмір винагороди за виконану роботу 829 грн;
з ОСОБА_3, предметом якого є продаж хліба, прибирання території, штукатурка сходів; розмір винагороди за виконану роботу 829 грн;
з ОСОБА_4, предметом якого є продаж хліба, прибирання території; розмір винагороди за виконану роботу 542 грн;
з ОСОБА_5, предметом якого є продаж хліба, благоустрій території біля магазину; розмір винагороди за виконану роботу 624 грн;
з ОСОБА_6, предметом якого є продаж хліба, скошування трави біля магазину; розмір винагороди за виконану роботу 763 грн;
з ОСОБА_7, предметом якого є продаж хліба, прибирання території; розмір винагороди за виконану роботу 596 грн;
з ОСОБА_8, предметом якого є продаж хліба, побілка всередині магазину; розмір винагороди за виконану роботу 810 грн;
з ОСОБА_9, предметом якого є продаж хліба, штукатурка сходів; розмір винагороди за виконану роботу 1072 грн;
з ОСОБА_10, предметом якого є продаж хліба, прибирання території, побілка всередині магазину; розмір винагороди за виконану роботу 946 грн;
з ОСОБА_11, предметом якого є продаж хліба, ремонт сходів, штукатурка; розмір винагороди за виконану роботу 2064,00 грн.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи зазначене та виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 травня 2019 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року будуть переглядатися судом касаційної інстанції лише в частині задоволення позовних вимог Летичівського районного споживчого товариства до Управління Держпраці у Хмельницькій області, а саме щодо визнання протиправною та скасування постанови Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23 жовтня 2018 року №22/536.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 травня 2019 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року в оскаржуваній частині не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.
Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між Летичівським районним споживчим товариством та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, а саме за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - Порядок №295)
Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).