ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Уркевича В. Ю.
30 вересня 2020 року
м. Київ
у справі № 9901/969/18
провадження № 11-264заі20
за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККСУ, Комісія) про визнання незаконним та скасування рішення ВККСУ від 23 липня 2018 року № 1301/ко-18.
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВККСУ про визнання незаконним та скасування рішення Комісії від 23 липня 2018 року №1301/ко-18 (далі - Рішення) про невідповідність судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 займаній посаді.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31 липня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрив з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2020 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
За наслідками розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2020 року - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Як убачається з матеріалів справи, спірне Рішення Комісії від 23 липня 2018 року № 1301/ко-18 ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує правові наслідки та обов`язки для позивача, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді й є підставою до внесення ВККСУ рекомендації до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення позивача. Отже, на моє переконання, є таким, що порушує права ОСОБА_1 .
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що передчасне звернення суб`єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір, є підставами для закриття провадження у справі з посиланням на пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись із таким висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, вважаю за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії визначені у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом.
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККСУ у порядку, визначеному цим Законом.
За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККСУ з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККСУ.
За частинами другою, четвертою статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККСУ ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.
Згідно з положеннями частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККСУ щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Рішення ВККСУ, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККСУ, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККСУ, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККСУ щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
При цьому необхідно зазначити, що рекомендаційний характер має лише останній абзац оскаржуваного рішення, а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивача ОСОБА_2 , у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду.
Ураховуючи наведене, вважаю висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що Рішення Комісії від 23 липня 2018 року № 1301/ко-18 не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки має рекомендаційний характер, помилковим.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, прийнявши за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 постанову від 30 вересня 2020 року, залишила