ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року № 9901/969/18 (провадження № 11-264заі20)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання незаконним та скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВККС про визнання незаконним та скасування рішення Комісії від 23 липня 2018 року № 1301/ко-18 (далі - Рішення) про невідповідність судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 займаній посаді.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, з-поміж іншого, зазначив, що оскаржуване Рішення Комісії є невмотивованим, оскільки замість вказівки на мотиви його ухвалення в Рішенні лише перелічені засоби встановлення невідповідності судді займаній посаді. У рішенні не зазначено, за яким саме критерієм чи критеріями позивач не відповідає займаній посаді, не наведено жодної аргументації щодо рівня встановлених балів.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
ОСОБА_1 з листопада 2002 року по лютий 2012 року працював суддею Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, з лютого 2012 року - суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим.
Указом Президента України від 23 квітня 2014 року № 430/2014 «Про переведення суддів» ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Апеляційного суду Дніпропетровської області.
Рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
Суддя ОСОБА_1 склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 85,5 бала. За результатами виконаного практичного завдання суддя набрав 113,5 бала. На етапі складення іспиту суддя загалом набрав 199 балів.
ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Рішенням Комісії від 26 березня 2018 року № 61/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 1 березня 2018 року, зокрема, судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , якого допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
23 липня 2018 року Комісією проведено співбесіду із суддею, під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє.
Зокрема, за критерієм компетентності позивач набрав 394 бали, за критерієм професійної етики - 140 балів, за критерієм доброчесності - 115 балів.
За результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 набрав 649 балів, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
Рішенням від 23 липня 2018 року № 1301/ко-18 Комісія вирішила:
- визначити, що суддя Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 649 балів;
- визнати суддю Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді;
- рекомендувати Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглянути питання про звільнення з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
Вважаючи таке Рішення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31 липня 2020 року провадження у справі закрив.
Закриваючи провадження у справі за цим позовом, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною «кваліфікаційного» провадження.
Зважаючи на статус та повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що передбачене частиною першою статті 88 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим.
Отже, рішення ВККС про кваліфікаційне оцінювання судді є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини прийняття цього Рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням ВРП за результатами такої рекомендації.
ОСОБА_1 не погодився з ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2020 року і подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати її й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апелянт наголошував, що можливість оскарження прийнятого щодо нього рішення ВККС окремо від будь-яких інших рішень прямо передбачена законом, зокрема, частиною другою статті 88 Закону № 1402-VІІІ, частиною четвертою статті 22 та частиною четвертою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
На думку ОСОБА_1 реалізація права на оскарження прийнятого Комісією щодо нього рішення чинним законодавством не поставлена в залежність від будь-яких інших чинників, зокрема, таких, як прийняття або неприйняття будь-яких рішень органами та посадовими особами на його підставі, як і не передбачено законом і будь-яке відтермінування такого оскарження.
Позивач стверджує, що оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції обмежено його право на безпосереднє звернення до суду та відмовлено в доступі до правосуддя у випадку, коли можливість судового оскарження відповідного акту прямо передбачена законом.
Скаржник вважає помилковими та такими, що не ґрунтуються на законі висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, яке проводить ВККС, і застосування її наслідків у виді відповідного рішення ВРП є стадіями єдиного «кваліфікаційного» провадження, а також про те, що оскаржене рішення ВККС не має самостійних правових наслідків.
На переконання ОСОБА_1 , у разі залишення без змін ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2020 року про закриття провадження в цій справі він буде позбавлений можливості судового оскарження прийнятого щодо нього рішення Комісії з огляду на передбачену частиною другою статті 239 КАС заборону повторного звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2020 року - без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду проаналізувала положення статей 83, 88 Закону № 1402-VIII, статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», Положення № 143/зп-16 та Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затверджений рішенням Комісії від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16, та констатувала, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП і ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП.
З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватись щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що предметом позову в цій справі є визнання незаконним та скасування рішення Комісії від 23 липня 2018 року № 1301/ко-18 про невідповідність судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 займаній посаді, а також рекомендовано ВРП розглянути питання про звільнення його з посади судді зазначеного суду.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного п