ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 9901/20/20 (провадження № 11-135заі20)
за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 17 грудня 2019 року № 3517/0/15-19 (далі - Рішення), яким за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, ВККС) ОСОБА_1 звільнено з посади судді Краснолуцького міського суду Луганської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України у зв`язку з відмовою судді від кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що про дату складання іспиту, окрім як шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Комісії, він не повідомлявся. При цьому у зв`язку з його проживанням на непідконтрольній Україні території міста Хрустального Луганської області, де діють інтернет-провайдери, які блокують український сегмент, позивач не мав доступу до офіційного вебсайту Комісії та не був обізнаний про зміст розміщеної на ньому інформації, а тому з об`єктивних причин не з`явився для складення іспиту та не надав Комісії (як було запропоновано на її сайті) пояснень чи документів на підтвердження поважності причин неявки. Наведені обставини Комісія безпідставно розцінила як відмову судді від кваліфікаційного оцінювання та внесла ВРП подання з рекомендацією звільнення позивача з посади судді.
На переконання ОСОБА_1 , Рішення ВРП про його звільнення є невмотивованим та не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді, адже в ньому не вказано мотивів відхилення аргументів судді про поважність причин неявки для складення іспиту, а також обґрунтування того, чому неявку судді на кваліфікаційне оцінювання з об`єктивних причин ВРП кваліфікувала саме як відмову від його проходження, тоді як позивач відповідної заяви до Комісії не подавав, відсутність наміру такої відмови підтвердив на засіданні ВРП, зазначивши про готовність пройти кваліфікаційне оцінювання в будь-який час за умови належного його повідомлення про дату та час складання іспиту.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 5 березня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції вважав доводи позивача про невмотивованість спірного рішення ВРП безпідставними та вказав на те, що воно містить посилання на визначену законом підставу звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про їх наявність.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушив питання про скасування цього рішення та ухвалення нового - про задоволення позову.
За наслідками розгляду цієї апеляційної скарги Велика Палата Верховного Суду 24 вересня 2020 року ухвалила постанову, якою залишила оскаржене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду без змін.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Судом констатовано те, що суддя Краснолуцького міського суду Луганської області ОСОБА_1 для складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді не з`явився, про причини неявки Комісію не повідомив, на оголошення, розміщені на офіційному вебсайті Комісії, у яких запропоновано надіслати пояснення та документи, що можуть вказувати на поважність причин такої неявки, на поштову та електронну адреси Комісії, не відреагував, тому Комісія обґрунтовано вважала підтвердженим факт відмови судді від кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, що стало підставою для внесення подання до ВРП з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Краснолуцького міського суду Луганської області.
За наслідками розгляду подання ВККС стосовно позивача ВРП 17 грудня 2019 року, заслухавши в засіданні його пояснення, ухвалила Рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Краснолуцького міського суду Луганської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, ВРП, мотивуючи свій висновок про наявність підстави для звільнення судді ОСОБА_1 відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV«Перехідні положення» Конституції України, правильно погодилася з наявністю фактичної відмови зазначеного судді від кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, призначеного ВККС, оскільки цей суддя, не з`явившись на таке оцінювання, не повідомив Комісію про причини неявки, на оголошення, розміщені на офіційному вебсайті Комісії з пропозицією надіслати пояснення та документи, що можуть вказувати на поважність причин неявки, не відреагував.
Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведення наявності поважних причин для неявки позивача на призначене Комісією оцінювання (існуванням яких обґрунтовано позов), а саме об`єктивно непереборних обставин, які б не залежали від волевиявлення позивача, що перешкоджали ознайомленню з інформацією, яка містилася на офіційному вебсайті Комісії, у тому числі через колег, друзів, родичів або самостійно (перебуваючи на підконтрольній території України).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування оскаржуваного Рішення ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального й процесуального права, зроблені за повного з'ясування обставин справи та відповідають установленим у ході розгляду справи обставинам.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції Україниоргани державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На нашу думку, обставини цієї справи вимагали надати оцінку не тільки дотриманню відповідачем формальної процедури звільнення позивача з посади судді, але й фактичним підставам, які слугували приводом для внесення ВККС відповідного подання.
Щодо останнього зазначимо, що ОСОБА_1 звільнили з посади судді за те, що він не з`явився для складання іспиту, про причини неявки на іспит Комісію не повідомив і не надав будь-яких пояснень та документів на підтвердження поважності причин неявки для складання іспиту.
Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що правовий статус судді як носія судової влади передбачає певні гарантії його професійної діяльності. У контексті обставин цієї справи зауважимо, що однією з них є особливий порядок звільнення з посади судді.
Перелік підстав для звільнення з посади судді встановлено у частині шостій статті 126 Конституції України і цей перелік є вичерпним.
Визначеність на рівні Основного Закону України чіткого переліку підстав для звільнення з посади судді, а також підстав припинення його повноважень (частина сьома статті 126 Конституції України) є водночас запорукою того, що, зокрема, судді будуть обізнані з цими юридичними підставами, з якими законодавець пов`язує неможливість подальшого перебування особи на посаді судді, та гарантією сталості правового регулювання і прогнозованості (на тривалий період часу) наслідків, які кожна зацікавлена в цій сфері особа, особливо та, яка перебуває на посаді судді, може заздалегідь передбачити.
Суддя обіймає посаду судді безстроково і передбачуваність законодавства у сфері судоустрою є важливим аспектом функціонування судової влади загалом. Якщо у цьому зв`язку зважити також на завдання суду і статус судді, то визначеність і стабільність правового регулювання у цій сфері суспільних відносин набирає особливої ваги.
Вочевидь, що з плином часу і розвитком суспільних відносин існуючий у Конституції України перелік підстав для звільнення судді може змінюватися (у встановленому порядку). Цей процес закономірний, однак важливо підкреслити, що в такій площині зміни стосовно підстав для звільнення судді не можуть мати «разового» застосування. Не менш важливим є те, що в аспекті існуючого правового регулювання звільнення судді з посади в будь-якому випадку є наслідком настання обставин, які об`єктивно унеможливлюють подальше перебування на цій посаді, і завданням ВРП є з`ясувати ці обставини та надати їм правову оцінку.
У цій справі ОСОБА_1 звільнено з посади судді на підставі розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (підпункту 4 пункту 16-1), а саме за відмову позивача від кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, що є підставою для внесення подання до ВРП з рекомендацією про звільнення з посади судді.
Насамперед зауважимо, що ця структурна частина нормативно-правового акта за своїм призначенням - навіть відповідним найменуванням («перехідні положення») повинна містити норми, спрямовані на регулювання проміжних (тимчасових) відносин, які існуватимуть якийсь час допоки не будуть вичерпані у зв`язку з запровадженням нового чи внесенням змін до існуючого нормативно-правового регулювання певної сфери суспільних відносин.
Перехідні положення регламентують правовідносини, які виникли до набрання чинності законом, питання вирішення справ, які знаходяться у провадженні, питання можливості зворотньої дії закону; можуть визначати порядок чи умови дії інших законів чи певних їх приписів, врегульовувати правовідносини, які виникають у зв`язку з набранням чинності новим законом.
Тобто за суттю норми «перехідних положень» закону (у тому числі і Конституції України як фундаментального установчого акта держави) повинні сприяти реалізації введених ним змін, однак не підміняти їх. Маємо на увазі те, що в перехідних положеннях за їхнім призначенням не може бути норм, які б доповнювали основний текст як ординарного (звичайного) закону, так і Конституції України як базового документа, який визначає орієнтири подальшого розвитку держави і суспільства, розширюючи/доповнюючи в такий спосіб його (основний) зміст на певний проміжок часу.
В абзаці другому пункту Висновку у справі № 1-16/2008 від 15 січня 2008 року за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 85, 118, 119, 133, 136, 140, 141, 142, 143 Конституції України) Конституційний Суд України зазначив, що Перехідні положення Конституції України спрямовані на її запровадження в життя. Значна частина перехідних положень згодом вичерпує свою дію і має лише історичне значення.
В окремій думці стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України суддя Конституційного Суду України Литвинов О. М. наголосив на тому, що пропоновані у законопроекті положення підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Основного Закону України містять суттєві алогізми. Так, ними передбачено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» створюються правові наслідки до набрання ним чинності, тобто складається парадоксальна ситуація, за якої ще нечинний конституційний закон вже врегульовує правовідносини у минулому.
Стосовно пропонованих законопроектом положень підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України щодо оцінювання суддів, яке відображає існуюче законодавче регулювання, суддя звернув увагу на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 наголошував, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Проте в Конституції України та пропонованих до неї законодавчих змін не міститься такої підстави для звільнення судді з посади, як «невідповідність судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання».
Крім того, як зазначається в окремій думці, у пункті 48 Висновку Венеційської комісії щодо пропозицій стосовно внесення змін до проекту Закону про внесення змін до Конституції щодо посил