ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 755/9016/19
провадження № 51-605км20
Верховний Суд колегією суддів
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Марчука О. П., Могильного О. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І. А.,
прокурора Круценко Т. В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, постановлену у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100040004181, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеси, жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого там само, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, 13 грудня 2017 року звільненого від відбування покарання на підставі Закону України "Про амністію",
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин у березні 2019 року в невстановленому місці та у невстановлений час зустрівся з не встановленою досудовим слідством особою, яка подарувала йому корпус оборонної ручної осколкової гранати Ф-1 із запалом дистанційної дії УЗРГМ до неї, які ОСОБА_1 почав зберігати за місцем свого проживання.
Далі, 24 травня 2019 року приблизно о 16:20, ОСОБА_1, незаконно зберігаючи при собі вищевказаний вибуховий пристрій, перебував на вул. Черемшини, 17/3 у м. Києві, де був зупинений працівниками поліції, які в період часу з 17:51 до 18:01 провели його обшук, в ході якого виявили та вилучили вищевказані предмети, які при їх поєднанні в єдину конструкцію, що передбачено їхніми конструктивними особливостями, будуть являти собою споряджену оборонну осколкову ручну гранату Ф-1, яка є вибуховим пристроєм та відноситься до бойових припасів.
Київський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2019 року змінив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, виключивши з його мотивувальної частини обставину, що обтяжує покарання засудженого, - рецидив злочину. У решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичних обставин справи, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засудженого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів касаційної скарги прокурора зводиться до його вказівки на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без змін, не навів відповідних мотивів і підстав, з яких дійшов висновку про правильність рішення місцевого суду щодо можливості звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. На думку прокурора, таке звільнення засудженого від відбування покарання суперечить принципу справедливості та не відповідає меті покарання. Також прокурор вважає, що апеляційний суд безпідставно виключив з мотивувальної частини вироку обставину, що обтяжує покарання засудженого, - рецидив злочину на тих підставах, що цієї обставини не зазначено в обвинувальному акті. Крім того, прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції всупереч положенням ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не надав відповідей на доводи прокурора про безпідставне визнання місцевим судом обставиною, що пом`якшує покарання засудженого, - щире каяття та неправильне вирішення долі речових доказів у справі.
Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
Прокурор, навівши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу частково, а саме заперечила щодо доводів про виключення апеляційним судом обтяжуючої обставини рецидиву кримінального правопорушення, а в іншій частині, підтримала, а тому просила її задовольнити і скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Засуджений ОСОБА_1 в цілому заперечив проти задоволення касаційної скарги, підтримав її в частині вирішення долі речових доказів, однак просив ухвалу апеляційного суду щодо нього залишити без зміни.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених і перевірених місцевим судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 263 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині прокурор не оскаржує.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Доводи прокурора щодо необґрунтованого звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК є слушними.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.