|
| |
|
|
|
Постанова
іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 332/11/17
провадження № 51-2135км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Булейко О.Л., Іваненка І.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Рудюк В.Л.,
прокурора Подоляка М.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бахмута Михайла Сергійовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР)
за № 12016080030005060, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя
АДРЕСА_3 , раніше судимого:
26 вересня 2012 року Заводським районним судом м. Запоріжжя за ст. 128 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді громадських робіт
на строк 240 годин;
12 вересня 2013 року Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 389 КК
до покарання у виді арешту на строк 1 місяць. Звільнений 17 жовтня 2013 року
по відбуттю строку покарання;
13 лютого 2015 року Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 263 КК
до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік;
22 квітня 2015 року Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 3 ст. 185 КК
до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2019 року
ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК,
та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 71 КК з урахуванням вироку Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2015 року шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він без передбаченого законом дозволу придбав (дати, часу, місця, способу досудовим розслідуванням
не встановлено) гладкоствольну вогнепальну зброю, яка згідно з висновком експерта
від 26 липня 2016 року № 279/280/281-16 належить до обрізів мисливських рушниць моделі ІЖ-К 16 калібру, виготовлених саморобним способом шляхом переробки рушниці промислового виготовлення (видаленням приклада та вкороченням довжини ствола до 417 мм).
Надалі, 13 липня 2016 року близько 14 год 00 хв ОСОБА_1, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_3, зберігаючи при собі цю вогнепальну зброю
без передбаченого законом дозволу, здійснив із неї чотири постріли угору.
Далі ОСОБА_1, діючи умисно, не маючи передбаченого законом дозволу, незаконно переніс зазначену вогнепальну зброю до будинку
АДРЕСА_2 та сховав у квітнику біля першого під`їзду вказаного будинку,
де її було виявлено і вилучено працівниками поліції того ж дня о 19 год 20 хв.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу захисника Бахмута М.С. залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Бахмут М.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і закрити провадження.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник зазначає, що протокол огляду місця події
від 13 липня 2016 року є недопустимим доказом, оскільки його складено
до повідомлення ОСОБА_1 про підозру, тобто на момент вилучення зброї він мав статус свідка. У протоколі не зазначено процесуального статусу ОСОБА_1
та не роз`яснено його процесуальних прав. На думку захисника, недопустимим також
є похідний від вказаного протоколу висновок судово-балістичної експертизи
від 26 липня 2016 року № 279/280/281-16, отриманий в іншому кримінальному провадженні № 12016080030002644, інформацію про яке внесено до ЄРДР 13 липня 2016 року за ч. 1 ст. 296 КК. Обвинувальний акт у виділеному кримінальному провадженні № 12016080030005060 щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 263 КК, внесеному
до ЄРДР 27 грудня 2016 року, за твердженням захисника не містить посилання
на вказаний висновок. Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки доводам сторони захисту щодо недопустимості вказаних доказів.
Захисник також наводить доводи про те, що порушуючи вимоги ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд у судовому засіданні не оглянув вогнепальної зброї, а всупереч ст. 290 цього Кодексу її не було надано для ознайомлення стороні захисту. У зв`язку з чим, на думку захисника, цей речовий доказ є недопустимим.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника та просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Від захисника Бахмута М.С. надійшла заява про проведення касаційного розгляду
без його участі.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, про причини неявки не повідомили, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З цих підстав доводи, викладені у касаційній скарзі, що стосуються оцінки доказів
з точки зору їх належності та достовірності, не є предметом касаційного розгляду.
Натомість вони були належно перевірені апеляційним судом, який з урахуванням особливостей, та у межах, встановлених ст. 404 КПК, в порядку, визначеному
ст. 405 КПК, перевірив повноту судового розгляду і правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції й оцінки доказів.
Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, суд першої інстанції обґрунтував належними та допустимими доказами, які безпосередньо дослідив у їх сукупності,
а саме: показаннями свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також письмовими доказами: витягами з кримінальних проваджень № 12016080030005060, № 12016080030002644, постановою прокурора від 27 грудня 2016 року, протоколом огляду від 11 жовтня 2016 року, протоколами огляду місця події від 13 липня 2016 року з фототаблицями до них, висновком судово-балістичної експертизи від 26 липня 2016 року № 279/280/281-16, протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30 липня 2016 року.
Суд ретельно перевірив та належно оцінив усі докази в їх сукупності, встановив,
що вони є взаємоузгодженими, належними і допустимими, доповнюють один одного,
і за наслідками судового розгляду дійшов обґрунтованого висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину доведено поза розумним сумнівом.
Не погоджуючись із таким висновком суду першої інстанції, захисник Бахмут М.С.
в інтересах засудженого ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку апеляційний суд залишив без задоволення. Переглянувши вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника, апеляційний суд дійшов переконання про достовірність, допустимість та достатність доказів у їх сукупності та про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому за ч. 1 ст. 263 КК злочину.
Доводи захисника у касаційній скарзі, де він, крім іншого, надає власний аналіз змісту показань засудженого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_6, що по своїй суті зводиться до незгоди зі встановленими судами фактичними обставинами, колегія суддів не розглядає, оскільки вони перебувають поза межами повноважень суду касаційної інстанції, встановленими ст. 433 КПК.
Доводи у касаційній скарзі захисника про недопустимість протоколу огляду місця події від 13 липня 2016 року колегія суддів вважає безпідставними з огляду
на нижчевикладене.
За змістом статей 214, 237 КПК огляд місця події є слідчою (розшуковою) дією, що має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події,
що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину.
У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після огляду. Підставою
для проведення огляду місця події є інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі, без чого проведення огляду місця події не допускається.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, огляд місця події 13 липня 2016 року було проведено на підставі повідомлення, яке надійшло до Заводського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області через службу "102", про грубе порушення громадського порядку на вул. Сєченова,
27-А в м. Запоріжжі. Під час огляду місця події виявлено та вилучено вогнепальну зброю - обріз мисливської рушниці, про що складено відповідний протокол. Отже, ураховуючи те, що зазначена слідча дія була невідкладною, а підставою для
її проведення була інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у належній процесуальній формі, її проведення до внесення відомостей
до ЄРДР відповідає вимогам ст. 237 КПК.
Протокол огляду місця події від 13 липня 2016 року складений із дотриманням вимог, встановлених статтями 104, 105, 107, 237 цього Кодексу, підписаний усіма учасниками огляду, заперечень до протоколу від них не надходило.
Викладені у касаційній скарзі твердження про недопустимість протоколу огляду місця події від 13 липня 2016 року через те, що його складено до повідомлення ОСОБА_1
про підозру, також є безпідставними. Заборон щодо проведення огляду місця події
до повідомлення особи про підозру кримінальний процесуальний закон не містить. Крім того, у матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те,
що ОСОБА_1 був затриманий або перебував під контролем працівників правоохоронних органів. Запобіжний захід у виді домашнього арешту щодо нього було застосовано 28 грудня 2020 року. Процесуальний статус підозрюваного
в кримінальному провадження ОСОБА_1 набув 28 жовтня 2016 року.
Твердження захисника про те, що на час огляду місця події 13 липня 2016 року
ОСОБА_1 не було роз`яснено права та не зазначено його процесуального статусу,
є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту. Вони були предметом перевірки апеляційним судом, який обґрунтовано зазначив, що відсутність процесуального статусу ОСОБА_1 під час огляду місця події обумовлена проведенням слідчої дії до внесення відомостей до ЄРДР відповідно до положень
ст. 214 КПК, а оскільки ОСОБА_1 не набув статусу підозрюваного в кримінальному провадженні, його права на захист порушені не були.