Постанова
Іменем України
29 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 554/41/17
провадження № 51-6509км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Сингаївської А. О.,
захисника Литовченка Р. В.,
захисника Волкова Д. В. (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170040003187, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
сел. Шишаки Полтавської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що в силу ст. 89 КК України судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2, раніше судимого - вироком Мар`їнського районного суду Донецької області
від 28 лютого 2017 року за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільненого від його відбування з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_2 та його захисників
Нагайника М. Г., Стасовського М. В., Волкова Д. В., захисника Бесарабова О. Б. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Полтавського апеляційного суду
від 22 листопада 2019 року та за касаційною скаргою захисника Литовченка Р. В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вироки Октябрського районного
суду м. Полтави від 17 січня 2019 рокута Полтавського апеляційного суду
від 22 листопада 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Октябрського районного суду м.Полтави від 17 січня 2019 рокузасуджено:
- ОСОБА_2 до покарання: за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 122 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 125 КК України - у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі п. "в" ст. 1 ЗУ "Про амністію в 2016 році"
ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання;
- ОСОБА_1 до покарання: за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 122 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 125 КК України - у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим
ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк
2 роки. На підставі п. "д" ст. 1 ЗУ "Про амністію в 2016 році" ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання. Вирок Марʼїнського районного суду Донецької області від 28 лютого 2017 року, згідно з яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки, ухвалено виконувати самостійно.
Вирішено долю речових доказів, а також питання про стягнення судових витрат і цивільний позов у кримінальному провадженні.
Полтавський апеляційний суд 22 листопада 2019 року вказаний вирок щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в частині кваліфікації їх дій та призначеного покарання скасував та ухвалив новий вирок, за яким ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, та призначено кожному з них покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, що є власністю кожного з них.
Вирок Мар`їнського районного суду Донецької області від 28 лютого 2017 року, згідно з яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки, ухвалено виконувати самостійно.
В іншій частині вирок суду залишено без змін.
Як убачається з вироку суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони 15 листопада 2015 року приблизно о 21:10 за попередньою змовою на зупинці громадського транспорту "Вулиця Боженка" в
м. Полтаві з метою заволодіння чужим майном здійснили напад на ОСОБА_3 та завдали йому численних ударів кулаками, ногами у взутті і дерев`яною палицею по голові, тулубу, верхніх і нижніх кінцівках, заподіявши таким чином легкі та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження. Після цього ОСОБА_2 і ОСОБА_1 відкрито заволоділи грошовими коштами ОСОБА_3
у сумі 1070 грн, які були у правій кишені його куртки.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах захисники Нагайник М. Г. і Стасовський М. В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 та захисники Бесарабов О. Б. і Литовченко Р. В.
в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважають, що апеляційний суд грубо порушив принцип безпосередності дослідження доказів, а саме не дослідив у судовому засіданні цілого ряду доказів, у тому числі й розписки потерпілого від 27 грудня 2018 року, а також висновків судово-медичних експертиз, та при цьому надав доказам у кримінальному провадженні іншу оцінку, ніж та, яку дав їм суд першої інстанції, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Крім того, захисники Нагайник М. Г. та Бесарабов О. Б. зазначають, що апеляційний суд, порушуючи ч. 3 ст. 374 КПК України, не мотивував, чому не взяв до уваги вищезазначеної розписки потерпілого.
У касаційній скарзі зі змінами та доповненнями від 10 березня 2020 року захисник Литовченко Р. В., посилаючись на п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, просить скасувати вирок Октябрського районного суду м.Полтави від 17 січня 2019 рокута вирок Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що як на аудіо-, так і на відеозаписах судових засідань, зафіксованих на технічних носіях інформації 16 та 17 січня
2019 року в суді першої інстанції, а також 21 листопада 2019 року в суді апеляційної інстанції, відсутній звук.
Засуджений ОСОБА_2 у касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому, обґрунтовуючи вказані вимоги, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке убачає у порушенні принципу безпосередності дослідження доказів, а також у тому, що суд апеляційної інстанції усупереч ст. 404 КПК України повторно не дослідив показань ряду свідків та розписки потерпілого, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме помилкової кваліфікації його дій, та як наслідок - до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі захисник Волков Д. В. в інтересах засудженого
ОСОБА_2 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вказує на те, що докази, зібрані в рамках кримінального провадження внаслідок проведених слідчих та процесуальних дій, є недопустимими, оскільки досудове розслідування було проведено неуповноваженим слідчим з огляду на відсутність
у матеріалах кримінального провадження та невідкриття стороні захисту
в порядку ч. 10 ст. 290 КПК України процесуальних документів, які б уповноважували слідчих на проведення такого розслідування, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув. Також посилається на недопустимість висновків судово-медичних експертиз як доказів у кримінальному провадженні, оскільки оригінали медичних документів, на підставі яких були проведені судово-медичні експертизи, не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України та відсутні у матеріалах кримінального провадження. Крім того, зазначає, що медична документація, на підставі якої були проведені судово-медичні експертизи, отримана шляхом реалізації органами досудового розслідування своїх повноважень, не передбачених КПК України, що також залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції. До того ж вважає вирок суду апеляційної інстанції необґрунтованим та немотивованим, а надану судом апеляційної інстанції оцінку доказам у кримінальному провадженні - неправильною, що призвело до помилкової кваліфікації дій засуджених.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_2 підтримав свою касаційну скаргу та касаційні скарги своїх захисників Нагайника М. Г., Стасовського М. В. і Волкова Д. В.
Захисник Волков Д. В. у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї касаційної скарги, поданої в інтересах ОСОБА_2 .
Захисник Литовченко Р. В. у судовому засіданні просив задовольнити його касаційну скаргу зі змінами і доповненнями, скасувати вироки місцевого і апеляційного судів щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційні скарги своїх захисників - адвокатів Бесарабова О. Б. та Литовченка Р. В. та просив задовольнити скарги.
Прокурор, вказуючи на безпідставність доводів у касаційних скаргах захисників та засудженого, просив залишити їх без задоволення, а оскаржувані рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового розгляду, на що є посилання в касаційній скарзі засудженого, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
Під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судом апеляційної інстанції, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 187 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку і належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Так, апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у частині кваліфікації їх дій за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 125 КК України та призначеного їм покарання і ухвалюючи новий вирок щодо них, визнаючи їх винуватими у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном (розбої), поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, послався на показання обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1, надані в суді апеляційної інстанції, а також показання потерпілого ОСОБА_3, свідка ОСОБА_4, дані висновку судово-медичної експертизи № 184 від 23 лютого
2016 року, додаткових висновків судово-медичних експертиз № 864 від 22 червня 2016 року та № 1714 від 14 листопада 2016 року та комісійної судово-медичної експертизи № 171 від 23 грудня 2016 року, протоколи слідчих експерементів
від 17 березня та 09 червня 2016 року за участю потерпілого ОСОБА_3 .
Стосовно доводів у касаційних скаргах сторони захисту та засудженого ОСОБА_2 про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів під час постановлення вироку слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.
Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
За змістом ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.