ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 904/4470/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Могила С.К.
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Оріль"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2020 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Іванов О.Г., судді Березкіна О.В., Антонік С.Г.)
за позовом Громадського формування з охорони громадського порядку "Екологічний патруль"
до 1.Малого приватного підприємства "Оріль", 2.Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, 3.Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області
про розірвання договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації договору та зобов`язання повернути земельну ділянку
за участю:
відповідача-1: 1) Донець С.О. (адвокат), 2) Ткач В.І. (директор)
відповідача-3: Чуприна А.Г. (голова),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Громадське формування з охорони громадського порядку "Екологічний патруль" (далі-позивач) звернулося у суд з позовом до Малого приватного підприємства "Оріль" (далі-відповідач-1), Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі-відповідач-2), Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (далі-відповідач-3), згідно якого, зокрема просило розірвати договір оренди земельної ділянки № 4, який укладено 01.08.2003 між відповідачем - 1 та відповідачем - 2 та зобов`язати відповідача-1 протягом 10 (десяти) днів з дати набуття чинності судовим рішенням у цій справі повернути земельну ділянку, яке орендована за договором оренди. Дані позовні вимоги є предметом касаційного перегляду оскарженої постанови.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним договором порушені права позивача на безпечне для життя і здоров`я довкілля та щодо сподівання на дотримання і забезпечення державними та іншими особами реалізації цього права, тому наявні підстави для розірвання договору оренди землі та її повернення в судовому порядку.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 (суддя Загинайко Т.В.), в позові відмовлено.
2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що спірним договором права та інтереси позивача не порушені, що виключає підстави для його розірвання та повернення земельної ділянки.
2.3. Оскарженою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2020, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково, розірвано договір оренди земельної ділянки та зобов`язано відповідача-1 протягом десяти днів з дати набуття чинності судовим рішенням повернути земельну ділянку за договором, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
2.4. Апеляційний суд виходив з того, що позивач вправі представляти в суді екологічні інтереси членів суспільства, права та інтереси яких були порушені протиправними діями відповідачів та земельна ділянка, яка одержана відповідачем-1 за договором, використовується з істотним порушенням, що є підставою для часткового задоволення позову.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги відповідач-1 посилався на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що: суд апеляційної інстанції безпідставно послався на правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/8122/17, оскільки правовідносини не є подібними; позивач не має права на звернення з позовом до суду, оскільки він не є природоохоронною організацією і з цього приводу відсутній висновок Верховного Суду; суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 21.01.2019 по справі № 925/2028/15, від 19.11.2019 у справі № 826/12675/15; від 24.02.2020 у справі № 701/473/17-ц; апеляційний суд послався на висновки Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/47/17, від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15, від яких скаржник вважає слід відступити; апеляційний суд послався на акт № 133 Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області, який є недопустимим доказом та не надав оцінки постанові Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 щодо визначення поняття пасовища.
3.3. Подані відповідачем-3 письмові пояснення до касаційної скарги не можуть бути прийняті до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.
3.4. Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
3.5. Отже оскільки подані пояснення не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, та як відповідач-3 просить суд касаційної інстанції скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, однак відповідачем-3 не додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, подані пояснення залишаються без розгляду.
3.6. Відповідно до приписів частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
3.7. Відповідач-1, як вбачається із поштового конверту, 19.09.2020 подав доповнення до касаційної скарги.
3.8. Згідно положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч.1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2).
Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку.
Із змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що повний текст постанови складено 06.07.2020, тому останнім днем подачі касаційної скарги та доповнення до неї слід вважати 27.07.2020 згідно приписів частини першої статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
За вказаних обставин таке доповнення до касаційної скарги судом касаційної інстанції залишається без розгляду.
3.9. Від позивача отримано відзив на доповнення до касаційної скарги.
Однак виходячи з викладеного, оскільки доповнення до касаційної скарги судом касаційної інстанції залишено без розгляду, відсутні правові підстави для врахування даного відзиву при розгляді касаційної скарги.
Відповідно до положень статті 115 Господарського процесуального кодексу України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно статті 294 частини 4 цього кодексу в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження вказано строк подачі до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 16.09.2020.
Отже строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу встановлено у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України, і посилання позивача на положення Цивільного кодексу України безпідставні.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Посилання позивача у відзиві на доповнення до касаційної скарги на не встановлення строку для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу як на підставу для відкладення розгляду касаційної скарги, та на бажання взяти участь у наступному судовому засіданні, за вказаних обставин направлені на зволікання у розгляді справи, та суперечать вказаним приписам Європейського суду з прав людини максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання, оскільки поважних причин неявки позивача у призначене судове засідання не встановлено, із клопотання позивача, викладеного у вказаному відзиві на доповнення до касаційної скарги, не вбачається, що неявка позивач у судове засідання є поважною, тому такі його доводи є безпідставними.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
За вказаних обставин у клопотанні про відкладення розгляду касаційної скарги відмовляється.
При цьому позивач не позбавлений можливості ознайомитися із матеріалами справи.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суд встановили, що Указом Президента України від 09.12.1998 №1341/98 "Про території та об`єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення" (далі-Указ) з метою збереження та відтворення цінних природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу оголошено заказниками і пам`ятками природи загальнодержавного значення території та об`єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та пізнавальну цінність згідно додатку 1, у тому числі Ландшафтний заказник "Приорільський" (Новомосковський район: с. Орелька, с. Перещепине; Магдалинівський район: с. Великозирщина, с. Михайлівка, Котівське лісництво).
4.2. Згідно охоронного зобов`язання, виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області, відповідачу-2, як землекористувачу передано під охорону заповідний об`єкт - ландшафтний заказник "Приорільський" загальнодержавного значення площею 5 823, га, створений Указом.
4.3. 01.08.2003 між відповідачем-1 та відповідачем-2, укладено договір оренди земельної ділянки № 4, за умовами якого та на підставі відповідного акта, відповідач-1 прийняв в оренду земельну ділянку розміром 350,40 га, у тому числі ріллі - 16,18 га, пасовищ - 334,22 га, для сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільського господарського виробництва, строком на 25 років.
4.4. Апеляційний суд встановив, що Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області було встановлено факт порушення відповідачем-1 правил використання земель, а саме - розорювання орендованої земельної ділянки природоохоронного призначення (прибережної захисної смуги), переданої йому в оренду для сінокосіння.
4.5. Апеляційним судом також встановлено, що позивач згідно статуту є природоохоронною організацією, яка відповідно до вимог Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікованої Законом України від 06.07.1999 № 832-XIV (далі - Орхуська конвенція) та законодавства України має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.
4.6. Наполягаючи на задоволенні позову, позивач посилався на те, що ним та Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області встановлено розорювання відповідачем-1 в порушення вимог закону та умов договору оренди землі значної кількості орендованої земельної ділянки природоохоронного призначення (прибережної захисної смуги), переданої йому в оренду для сінокосіння.
4.7. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.8. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
4.9. Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
4.10. Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.
Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України № 832-ХІУ від 06 липня 1999 року, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.
Для забезпечення належної реалізації, зокрема, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.
Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
4.11. Як встановлено апеляційним судом, згідно Статуту Громадського формування з охорони громадського порядку "Екологічний патруль" метою та завданнями громадського формування з охорони громадського порядку "Екологічний патруль" (Позивач) є, у тому числі: участь в практичній діяльності, спрямованій на вирішення локальних проблем охорони навколишнього природного середовища, збереження архітектурної спадщини, підтримання екологічного балансу регіону, розвиток культури, впровадження пріоритету екологічної безпеки, природного середовища; участь у вирішенні питань, пов`язаних з використанням і охороною природних ресурсів, та, зокрема, у встановленому чинним законодавством порядку вимагати від фізичних і юридичних осіб додержання правил екологічної безпеки й у встановленому чинним законодавством порядку покладати заборону на діяльність осіб, що завдають шкоди навколишньому природному середовищу; здійснення громадського контролю за забезпеченням державою, суб`єктами господарювання і громадянами охорони навколишнього природного середовища як важливої передумови життя і здоров`я людини шляхом охорони живої і неживої природи, захисту людей від негативного екологічного впливу, шляхом досягнення гармонійної взаємодії особи, суспільства та природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів; підтримка та захист громадян України та інших осіб, чиї права були порушені, зокрема підтримка у суді, звернення до органів місцевого самоврядування, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради України, Президента України, громадськості; виявлення фактів приховування, перекручення, надання недостовірної інформації стосовно: фактів незаконного використання природних ресурсів; оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування та інших державних органів, які порушують екологічні права членів громадського формування у порядку, передбаченому діючим законодавством; здійснення іншої діяльності, що не суперечить чинному законодавству, для реалізації мети організації.