Постанова
Іменем України
01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 760/6020/17
провадження № 61-10976св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Красовський Олег Олександрович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дзюбенко Олени Василівни на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року у складі судді Кушнір С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Красовський О. О. (далі - приватний нотаріус КМНО Красовський О. О.), у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири.
На обґрунтування позову посилався на такі обставини. 25 грудня 1987 року зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 . Дітей у шлюбі немає. Після реєстрації шлюбу позивач разом зі свою дружиною та її сином від першого шлюбу ОСОБА_3 проживали у належній позивачу на праві власності трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 .
Зазначена квартира продана за ініціативою дружини з метою придбання квартири в м. Києві. Всі кошти від продажу квартири та частина особистих коштів ОСОБА_2 були сплачені за придбання 21 листопада 1996 року двокімнатної квартири АДРЕСА_2 . Договір купівлі-продажу квартири оформлено з ініціативи дружини на її ім`я.
У вказаній квартирі зареєстровані: позивач (з 1997 року), відповідач ОСОБА_2 (з 1996 року), відповідач ОСОБА_3 (з 2000 року).
Більше десяти років спільного проживання в квартирі між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 зберігалися хороші сімейні стосунки, проте з часом між ними почали виникати конфлікти через надання позивачем матеріальної допомоги рідній дочці, яка проживала в м. Дніпропетровськ та хворіла на онкологічне захворювання. У 2016 році донька позивача померла. Останні роки відносини в сім`ї ускладнилися: дружина почала його принижувати, ображати, що призвело до того, що позивач та відповідачі перестали вести спільне господарство, незважаючи на те, що їхня сім`я формально існує. 24 вересня 2012 року ним підписано заяву про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу квартири, з якої вбачається, що він не заперечує "продати квартиру АДРЕСА_2, а також укласти та підписати договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, на всіх умовах, нею, особисто визначених…". Він довіряв своїй дружині та йому не було відомо змісту підписаної ним заяви. Лише у 2016 році позивачу стало відомо про відчуження відповідачем ОСОБА_2 його частини квартири АДРЕСА_2 на користь її сина від першого шлюбу - відповідача у справі ОСОБА_3 . Вважаючи, що такий правочин вчинений під впливом обману, просив на підставі статей 229, 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, яка належала йому на праві спільної сумісної власності подружжя.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивачем не доведено належними доказами факту обману при укладенні договору купівлі-продажу квартири. Крім того, позивачем надано згоду на продаж вказаної квартири на умовах, визначених відповідачем ОСОБА_2 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дзюбенко О. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, за результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не був обізнаний про бажання ОСОБА_2 укласти договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_3, а нотаріус у змісті заяви про згоду на укладення такого договору не повідомив його, що покупцем вказаної квартири є саме ОСОБА_3, чим відповідачі ввели в оману позивача, а суди, відповідно, не надали належної правової оцінки вказаним обставинам та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
У серпні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_3 - адвокат Губаненко Ю. П. просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
У серпні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому приватний нотаріус КМНО Красовський О. О. просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
У вересні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дзюбенко О. В. звернулася до суду із заявою про розгляд справи з викликом сторін та про визнання явки приватного нотаріуса КМНО Красовського О. О. обов`язковою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 25 грудня 1987 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб в Орджонікідзевському відділі реєстрації актів цивільного стану м. Запоріжжя, актовий запис № 1043, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а. с. 8).
12 листопада 1996 року, під час перебування у шлюбі, ОСОБА_2 придбано квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнирьовою Г. М., та зареєстровано в реєстрі за № 4230, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна № 34672052 від 02 липня 2012 року (а. с. 12).
Відповідно до довідки форми № 3, виданої Комунальним підприємством "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" структурним підрозділом ВСП "Відрадненський" 24 вересня 2012 року за № 2215, у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 (наймач, - з 21 листопада 1996 року), ОСОБА_1 (чоловік, - з 23 січня 1997 року), ОСОБА_3 (син, - з 13 липня 2000 року). Власником особового рахунку є ОСОБА_2 (а. с. 11).
Як випливає зі змісту заяви про згоду від 24 вересня 2012 року, засвідченої приватним нотаріусом КМНО Красовським О. О., зареєстрованої в реєстрі за № 2319, ОСОБА_1 надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на продаж квартири АДРЕСА_2, а також укласти та підписати договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, на усіх умовах, нею особисто визначених (а. с. 9).
25 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Красовським О. О., зареєстрований у реєстрі за № 2334, відповідно до якого продавець передала у власність, а покупець прийняв у власність і зобов`язався оплатити на викладених нижче умовах квартиру за АДРЕСА_2 . Продаж вчинено за погоджену сторонами суму: 279 000 грн. Зі змісту вказаного договору вбачається, що продавець перебуває у зареєстрованому шлюбі. Заяву про згоду на укладення цього договору надано чоловіком ОСОБА_1, справжність підпису якого засвідчено приватним нотаріусом КМНО Красовським О. О. від 24 вересня 2012 року, за реєстровим № 2319.
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин третьої, четвертої, п`ятої статті 203 ЦК України при вчиненні правочину волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 229 ЦК України визначено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.