Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 456/509/15-ц
провадження № 61-18186св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Стрийська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук Іванни Олександрівни на постанову Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування за законом,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3, який належав житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .
23 січня 1992 року ОСОБА_3 склала заповіт на його ім`я, яким заповіла йому зазначений будинок з господарськими спорудами.
У березні 2013 року він дізнався про те, що 02 лютого 2005 року мати змінила заповіт, згідно з яким все своє майно своєму чоловіку - його батьку ОСОБА_4, який відмовився від прийняття своєї частки у спадщині після смерті матері на користь його сестри - ОСОБА_2
27 квітня 2010 року державний нотаріус видала свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок по АДРЕСА_1 на ім`я дочки ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .
При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус не звернув увагу на те, що житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а чинним сімейним законодавством не передбачено такого виду розпорядження майном як відмова від частки на користь інших осіб під час оформлення спадщини на іншу частку у спільному майні.
Його батько прийняв спадщину після смерті матері.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, на час смерті він проживав разом із ним, тому фактично прийняв спадщину після смерті батька.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 27 квітня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 березня
2016 року позов задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. 27 квітня 2010 року та зареєстроване в реєстрі за № 1415, про спадкування ОСОБА_2 житлового будинку з належними до нього господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_4 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач за час життя батьків вів з ними спільне господарство, заготовляв сіно на зиму для худоби, проживав на одному подвір`ї, яке не було поділено між будинковолодіннями, а отже, він фактично прийняв спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4, яка складається із житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 березня 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не надав оцінки доводам відповідача про те, що позивач не проживав постійно разом із батьком на час відкриття спадщини, його будинок є сусіднім з батьківським будинком, не встановив реєстрацію місця проживання позивача та ОСОБА_4 , не надав оцінки довідці П`ятничанської сільської ради Стрийського району Львівської області від 11 грудня 2015 року, відповідно до якої за позивачем числиться господарство по АДРЕСА_1 та дійшов передчасного висновку про задоволення позову і визнання за позивачем права власності в порядку спадкування на частину будинку з господарськими спорудами за іншою адресою. Крім того, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що визнавши недійсним свідоцтво про право на спадщину повністю та визнавши за позивачем право власності на 1/4 частину спадкового майна, залишилось невирішеним питання щодо прав на іншу частину спадкового майна.
Постановою Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач зареєстрований не за місцем знаходження спадкового майна, доказів, що він на час смерті проживав однією сім`єю разом із батьком ним не подано, не містять таких доказів і матеріали справи, у тому числі і матеріали спадкової справи, отже ОСОБА_1 не прийняв спадщину після смерті свого батька, із заявою при прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався, як і не надав доказів про те, що йому визначався додатковий строк для прийняття спадщини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук І. О. подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що жодних доказів належності будинку, який є предметом спору, матері позивача на праві роздільної власності суду надано не було, тому висновки апеляційного суду про те, що спірне майно є особистою власністю матері позивача є помилковим і таким, що безпосередньо суперечить вимогам КпШС України та фактичним обставинам справи.
Та обставина, що спірний житловий будинок належав батькам позивача саме на праві спільної сумісної власності є встановленою і не потребує доведення, тому свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори 27 квітня 2010 року на ім`я сестри позивач про спадкування житлового будинку з належними до нього господарськими спорудами є незаконним, оскільки спадковим майном після смерті матері позивача була 1/2 частина спірного житлового будинку.
Апеляційний суд також не надав оцінки тій обставині, що на час смерті батька позивач проживав однією сім`єю з померлим, вів з ним спільне господарство та обробляв земельну ділянку, а будинок, в якому він зареєстрований знаходиться на одному подвір`ї з будинком померлого. Зазначене підтверджується поясненнями позивача і жодним чином не спростовано відповідачем.
При новому розгляді справи апеляційний суд при незмінених фактичних обставинах справи, прийняв рішення, яке по своїй суті є цілком протилежне попередньому, при цьому, жодним чином не усунувши недоліки, які були встановлені Верховним Судом та не дослідивши тих обставин, на які посилався суд касаційної інстанції.
Позивачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи, проте апеляційний суд відмовив у його задоволенні та здійснював розгляд справи без участі позивача.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач не прийняв спадщину у встановлений законом строк та спосіб після смерті батька, а можливість віднесення до спадкового майна спірного житлового будинку з належними до нього господарськими спорудами в цілому чи в частці, не має правового значення.
Позивач разом з батьками не проживав, він має житловий будинок і господарство під АДРЕСА_1 і живе по сусідству.
Постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Стрийського міськрайонного суду
Львівської області.
10 грудня 2019 року справа № 456/509/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 і ОСОБА_3 є батьками позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 січня 1956 року.
Під час перебування у шлюбі на ім`я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 27 жовтня 1987 року, згідно з яким виконком Стрийської районної ради народних депутатів посвідчує, що цілий житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в
АДРЕСА_1 дійсно належить на праві особистої власності
ОСОБА_3 . Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Стрийської районної ради народних депутат ів № 300 від 22 жовтня 1987 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 09 березня 2013 року (видане повторно).
Згідно із заповітом від 23 січня 1992 року ОСОБА_3 заповіла весь житловий будинок і господарські будівлі своєму синові ОСОБА_1 . Однак у подальшому ОСОБА_3 склала інший заповіт і вже згідно із заповітом від 02 лютого 2005 року заповіла належне їй майно, а саме: житловий будинок, господарські будівлі, присадибну ділянку, а також земельний пай у виробничому сільськогосподарському кооперативі ім. Грушевського, розміром 2,30 га в умовних кадастрових га, згідно з сертифікатом, виданим
26 квітня 1996 року в П`ятничанській сільській раді, який буде змінено на державний акт на ім`я ОСОБА_3, своєму чоловіку ОСОБА_4 . Дублікат заповіту замість втраченого виданий 27 лютого 2013 року ОСОБА_1
26 січня 2010 року ОСОБА_4 звернувся до Стрийської державної нотаріальної контори Львівської області із заявою про те, що йому відомо про зміст заповіту ОСОБА_3, посвідченого П`ятничанською сільською радою 02 лютого 2005 року, та про належність йому частки в її спадщині, на належну частку спадкового майна не претендує, від спадкування за заповітом відмовляється, від належної йому за законом частки спадщини відмовляється на користь дочки ОСОБА_2, на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя не претендує.
Позивач ОСОБА_1 відмовився від належної йому частки спадщини після смерті матері
ОСОБА_3 на користь його сестри ОСОБА_2, що підтверджується заявою
від 16 лютого 2010 року, поданою до Стрийської державної нотаріальної контори Львівської області.
27 квітня 2010 року державний нотаріус Стрийської державної нотаріальної контори Львівської області Костур У. Т. видала свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцем майна ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є її дочка ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається із житлового будинку разом із належними до нього господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 09 березня 2013 року (видане повторно).
З листа П`ятничанської сільської ради Стрийського району Львівської області
від 18 січня 2019 року за № 13 встановлено, що згідно із записами у погосподарській книзі № 54 за 2011-2015 роки станом на 20 серпня 2012 року ОСОБА_4 був зареєстрований по
АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 - по
АДРЕСА_1 .
Апеляційним судом встановлено, що позивач зареєстрований не за місцем знаходження спадкового майна, доказів, що він на час смерті проживав однією сім`єю разом із батьком ним не подано, не містять таких доказів і матеріали справи, у тому числі і матеріали спадкової справи.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).