Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 447/1861/18
провадження № 61-15775св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
представники позивача: Чепіга Дмитро Олексійович, Гнатишак Олег Володимирович, Комаров Сергій Сергійович, Кізима Мирослав Васильович, Наконечна Альона Вікторівна,
відповідач - ОСОБА_1,
представник відповідача - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області у складі судді Бачуна О. І. від 05 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І. від 04 липня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 17 січня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до банку із заявою про надання банківських послуг та отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за кредитом, із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, чим порушила умови кредитного договору. Станом на 31 травня 2018 року утворилась заборгованість у сумі 116 732,30 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 116 732,30 грн заборгованості за кредитним договором, яка складається із: 14 608,14 грн заборгованості за кредитом, 102 124,16 грн заборгованості за відсотками за період з 17 січня 2013 року по 30 грудня 2016 року.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту існування між сторонами договірних правовідносин і порушення ОСОБА_1 обов`язку з повернення отриманого кредиту, що призвело до виникнення у неї заборгованості, яку відповідач добровільно не погашає.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
ПостановоюЛьвівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 113 634,63 грн заборгованості за кредитним договором, яка складається із: 11 519,47 грн заборгованості за кредитом, 102 124,16 грн заборгованості за відсотками за період з 17 січня 2013 року по 30 грудня 2016 року.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість за тілом кредиту за період з 30 травня 2014 року по 31 травня 2018 року становить 11 519,47 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь банку.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточненої редакції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами в сумі 102 124,16 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування між сторонами кредитних правовідносин на умовах, обумовлених у позові. У підписаній відповідачем заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 17 січня 2013 року процентна ставка не зазначена, а надані позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг не є належними доказами на підтвердження погодження сторонами умов щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі та на умовах, обумовлених у позові. Помилковість висновків суду в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом підтверджується правовим висновком, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Крім того, судом першої інстанції розглянуто вказану справу за відсутності відповідача, яка не була належним чином повідомлена про її розгляд.
Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються в частині вирішення позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту, то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина перша статті 400 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду
від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 447/1861/18 з Миколаївського районного суду Львівської області.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду
від 10 вересня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 17 січня 2013 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримала кредит у сумі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" із встановленням процентної ставки визначеної тарифами для даної картки за користування кредитом.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
За розрахунком банку станом на 31 травня 2018 року у ОСОБА_1 перед АТ КБ "ПриватБанк" утворилася заборгованість у сумі 116 732,30 грн, із яких: 14 608,14 грн - заборгованість за кредитом, 102 124,16 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).