Постанова
Іменем України
28 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 133/1099/17
провадження № 61-44711св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Якименка М. М., Сала Т. Б., Зайцева А. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору.
Позовна заява мотивована тим, що 15 серпня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством "Райфайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райфайзен Банк Аваль"), правонастурником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", укладено кредитний договір № 014/035-05/60553, відповідно до умов якого вона отримала кредит у сумі 30 100 доларів США з кінцевим терміном повернення до 15 серпня 2018 року.
Умовами кредитного договору передбачено, що повернення кредиту та сплата процентів за його користування здійснюються щомісячними рівними частинами відповідно до графіку платежів, не пізніше п`ятнадцятого числа кожного місяця.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 15 серпня 2008 року, між нею та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" укладено договір іпотеки № 466, а 15 вересня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 - договір поруки № 014/35-05/4478.
У зв`язку з тим, що за вказаним кредитним договором виникла заборгованість, банк звернувся до суду з позовом про її стягнення. Цей позов розглядається в суді (справа № 133/730/16). Не погоджуючись з вимогами банку в указаній справі, ОСОБА_1 як відповідач у справі заявила клопотання про призначення судово-економічної експертизи, з висновку якої їй стало відомо про порушення її прав як споживача під час укладення зазначеного кредитного договору.
Зокрема, вона вказувала, що у кредитному договорі не визначена належним чином та в повному обсязі сукупна вартість кредиту, реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту. Також посилалась на те, що графіком погашення кредиту сума щомісячних платежів встановлена лише у доларах США, що є незаконним, оскільки банк надав кредит у національній валюті, а тому і повернення процентів та кредиту повинно бути також у національній валюті. Крім того, зазначила, що в укладеному договорі не була визначена сукупна вартість кредиту, тобто загальний розмір грошових коштів, які вона повинна сплатити банку у зв`язку з повним виконанням своїх зобов`язань.
Уточнивши позовні вимоги (а. с. 97), ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір від 15 серпня 2008 року № 014/035-05/60553 та, застосувавши наслідки недійсності правочину, визнати недійсними договір іпотеки від 15 серпня 2008 року № 466 і договір поруки від 15 вересня 2008 року № 014/35-05/4478.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним кредитний договір від 15 серпня 2008 року № 014/035-05/60553, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", з моменту його укладення. У решті вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що договір не містить сукупної вартості кредиту, тобто ціни договору, що вказує на відсутність однієї з істотних умов договору; право банку змінювати процентну ставку за кредитом за відсутності такого права у позичальника призводить до істотного дисбалансу договірних прав сторін та суперечить вимогам статті 632 ЦК України.
Унаслідок отримання від банку неповної, нечіткої та недостовірної інформації ОСОБА_1 була позбавлена можливості реально оцінити суму переплати по кредиту та доцільність його отримання, позбавлена можливості здійснити свідомий вибір при укладанні кредитного договору, що призвело до порушення її прав як споживача фінансових послуг. Волевиявлення позивачки в момент укладення кредитного договору внаслідок навмисного введення її в оману іншою стороною щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, а тому укладений між ОСОБА_1 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" кредитний договір слід визнати недійсним з моменту його укладення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про застосування наслідків визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з безпідставності вимог у цій частині, оскільки визнання недійсними договору іпотеки та договору поруки не є законодавчо визначеними наслідками визнання кредитного договору недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль") задоволено. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10 травня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано необґрунтованістю позовних вимог ОСОБА_1, оскільки вона не довела у встановленому ЦПК України порядку те, що при укладенні кредитного договору їй не була надана у повному обсязі інформація щодо умов кредитування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року, а рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10 травня 2018 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене без всебічного та повного з`ясування фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення. Суд не врахував висновки судово-економічної експертизи від 30 січня 2017 №2108, якою встановлено, що надані банком на вимогу суду у справі № 133/730/16 матеріали не містять документи на підтвердження факту видачі грошових коштів за кредитним договором, неможливо встановити відповідність розрахунків заборгованості за кредитним договором станом на 02 березня 2016 року та 16 серпня 2016 року, виконаних представником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" щодо здійснення взаєморозрахунків за кредитом. Всупереч положенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, додаток № 2 "Сукупна вартість кредиту" до кредитного договору не містить достовірних відомостей про розмір кредиту з урахуванням реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту, а також вартість супутніх послуг, пов`язаних з наданням та обслуговуванням кредиту.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року, витребувано із Козятинського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу № 133/1099/17.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 квітня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі судді-доповідача Черняк Ю. В. та суддів: Воробйової І. А., Лідовця Р. А.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у листопаді 2018 року, АТ "Райффайзен Банк Аваль" заперечувало проти доводів ОСОБА_1, а оскаржувану постанову апеляційного суду вважало законною та обґрунтованою.
Фактичні обставини, встановлені судами
15 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ "Райффайзен Банк Аваль") було укладено кредитний договір
№ 014/035-05/60553, згідно з яким ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 30 100 доларів США шляхом видачі готівки через касу на строк до 16 серпня 2018 року зі сплатою 14,35 % річних. Сторонами було також підписано додаток № 2 до кредитного договору "Сукупна вартість кредиту" від 15 серпня 2008 року та додаток № 2 "Перелік комісій (тарифів) "Райффайзен Банк Аваль", інших фінансових зобов`язань позичальника, що входять до сукупної вартості кредиту від 15 серпня 2008 року.
З наданої представником відповідача кредитної справи та оригіналу кредитного договору (з додатками) встановлено, що документ під назвою "Графік погашення кредиту та інших платежів" як додаток №1 до кредитного договору сторонами підписаний не був та в матеріалах кредитної справи відсутній. Відповідачем долучено додаток, в якому у цифровому виразі у вигляді таблиці зазначені суми боргу та дати погашення боргу та процентів (а. с. 158).
Встановлено, що цей графік погашення кредиту є додатком не до кредитного договору від 15 серпня 2008 року № 014/035-05/60553, а до додаткових угод, укладених сторонами у 2009 році.
Пунктом 7.1 кредитного договору від 15 серпня 2008 року
№ 014/035-05/60553 передбачено, що позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами у розмірі згідно з графіком погашення кредиту та інших платежів (додаток № 1 до цього договору).
Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору від 15 серпня 2008 року № 014/035-05/60553 кредитор має право в односторонньому порядку на власний розсуд без згоди позичальника, але не частіше одного разу в шість місяців, змінити процентну ставку за кредитом у разі настання подій, які мають безпосередній вплив на вартість (збільшення вартості кредитних ресурсів установи кредитора та не залежать від волі сторін).
У справі № 133/730/16 за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості проведено судово-економічну експертизу від 30 січня 2017 №2108.
Згідно з указаним висновком у відповіді на п`яте питання зазначено, що кредитний договір від 15 серпня 2008 року № 014/035-05/60553 не містить в повному обсязі необхідні (істотні) умови для договорів цього типу, у тому числі - належної загальної (сукупної) вартості кредиту для споживача та її детального розпису, зокрема як в її процентному значенні, так і в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором (у тому числі - реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту), що є недотриманням вимог Закону України "Про захист прав споживачів", Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, а також відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.