ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 360/1772/19
адміністративне провадження № К/9901/22424/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Тацій Л.В.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г., -
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (прийняте судом у складі судді Басова Н.М.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Арабей Т.Г., суддів: Геращенка І.В., Сіваченка І.В.) у справі за позовом відділення Фонду до Приватного підприємства "Люксавто-СДК" (далі - ПП "Люксавто-СДК") про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року відділення Фонду звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило стягнути з ПП "Люксавто-СДК" адміністративно-господарську санкцію за 2018 рік у сумі 48 215,06 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період по 18 квітня 2019 року у розмірі 86,79 грн, всього 48 301,85 грн.
Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій
Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 25 червня 2019 року у задоволенні позову відмовив.
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 24 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів, що не супроводжується обов`язком пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Зважаючи на вжиття ПП "Люксавто-СДК" усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, суд дійшов висновку про те, що позивач намагається покласти на відповідача відповідальність у вигляді фінансових санкцій та пені за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись, що є неприпустимим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 серпня 2019 року відділення Фонду звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить судові рішення, постановлені у цій справі, скасувати і ухвалите нове - про задоволення позову.
У скарзі зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та допустили порушення норм процесуального права.
Посилається на те, що судами не взято до уваги відповідь Головного управління ДФС у Луганській області від 18.03.2019 № 2396/9/12-32-52-06 згідно з якою на підприємстві відповідача протягом 2017 та 2018 років особи з інвалідністю не працювали та вказана середньооблікова кількість штатних працівників у розрізі по місяцях.
Вважає, що відповідач не використав усіх можливих заходів, не здійснив самостійний пошук безробітних осіб з інвалідністю для працевлаштування.
У відзиві на касаційну скаргу ПП "Люксавто-СДК" просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 серпня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Рибачук А.І., Стеценко С.Г., скаргу передано судді-доповідачу.
Верховний Суд ухвалою від 09 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
ПП "Люксавто-СДК", ідентифікаційний код 35389271, є юридичною особою, перебуває на обліку в Луганському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів з 08 квітня 2014 року за №44/118/411, що підтверджується довідкою про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 02 серпня 2018 року № 336.
Згідно з інформацією за показниками звіту форми № 10-ПІ від 18 лютого 2019 року у ПП "Люксавто-СДК" за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 93 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 2, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" - 4 особи, фонд оплати праці штатних працівників складає 2 242 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 2 009 грн, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів складає " 48 215,06".
На підставі даних поданого відповідачем звіту форми № 10-ПІ позивачем зроблено висновок про незабезпечення відповідачем норми працевлаштування інвалідів у 2018 році, за що відповідачу необхідно самостійно обрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 48 215,06 грн, про що зазначено у листі Фонду.
За несвоєчасну сплату відповідачем адміністративно-господарських санкцій за 2018 рік Фондом нараховано підприємству пеню в сумі 86,79 грн, про що зазначено у розрахунку суми позову, пред`явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій позивача щодо нарахування відповідачу суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ).
Відповідно до статті 20 Закону № 875-ХІІ Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Статтею 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико - соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 181 Закону № 875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств (об`єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Як вбачається з ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.