ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 815/3615/16
адміністративне провадження № К/9901/19177/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року (головуючий суддя - Бжассо Н.В.)
та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Зуєва Л.Є., судді - Шевчук О.А., Федусик А.Г.)
у справі №815/3615/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Приморському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звільнена від сплати земельного податку, оскільки є платником єдиного податку 3 групи та використовує належне їй на праві власності приміщення та земельну ділянку, на якій воно розташоване, у своїй господарській діяльності. Посилається на те, що рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Одеси", на підставі якого контролюючим органом здійснений розрахунок податкового зобов`язання з плати за землю, визнане протиправним та скасоване постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016 у справі №522/11050/14-а. Крім того, платник зазначає, що згідно вимог податкового законодавства підставою для нарахування земельного податку є дані саме державного земельного кадастру, натомість контролюючим органом сума земельного податку розрахована не на підставі відомостей державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивача.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 02.06.2016 №0012071303.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" та рішення Одеської міської ради №1268-VI від 20.09.2011 року "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" скасовані у судовому порядку. Крім того, підставою для нарахування земельного податку позивачу, всупереч вимог податкового законодавства, був здійснений КП Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради розрахунок, а не відомості державного земельного кадастру. З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача та наявність правових підстав для задоволення позову.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що обов`язок зі сплати земельного податку виникає у власника нежитлового приміщення, розташованого на цій земельній ділянці з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та не залежить від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою на якій воно розташоване.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
22 березня 2017 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому платник зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Підпунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач є власницею частини нежилого приміщення магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", загальною площею 380,5 м2, розташованого на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування від 22 березня 2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзарем О.Ю., та зареєстрований за № 324, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 56013377 від 25.03.2016.
Позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку 3 групи з 01.01 2012.
Одним з основних видів діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
01.04.2016 між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір оренди №2, за умовами кого ОСОБА_3 передає, а ОСОБА_2 приймає у тимчасове платне користування (оренду) для розміщення офісу, здачі в суборенду або здійснення іншої господарської діяльності частину нежитлового приміщення загальною площею 190,25 квадратних метрів.
02 червня 2016 року ДПІ у Приморському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0012071303, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 15 101, 49 грн.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).
На думку колегії суддів, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають виходячи з наступного.
Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно з п.п. 269.1, 269.2 статті 269 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПК України).
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 287.1 статті 287 ПК України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин) (п. 287.7 ст. 287 ПК України).
Згідно з п. 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.