Ухвала
30 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 522/14586/16-ц
Провадження № 14-148зц20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пророка В. В.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася із заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно отриманого майна - грошових коштів та
ВСТАНОВИЛА:
1. 08 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь безпідставно отриману грошову суму у розмірі 5 133 500,00 грн, а також три проценти річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 56 538,00 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач безпідставно отримала у своє користування вказану суму грошей і на момент звернення з позовом їх не повернула. За усною домовленістю сторони зобов`язались укласти договір позики на грошову суму у розмірі 5 133 500,00 грн. Обговоривши всі умови договору, позивач сплатила на користь відповідача зазначену суму коштів, що підтверджується довідкою від 19 липня 2016 року № В - 026-05-1458 (02 березня 2016 року перераховано на рахунок № НОМЕР_1 кошти на суму 4 134 500,00 грн, 16 березня 2016 року перераховано на рахунок № НОМЕР_1 кошти на суму 999 000,00 грн), проте договір позики укладено не було. На вимогу ОСОБА_1 укласти договір та повернути гроші відповідач відповіла відмовою. За таких обставин ОСОБА_1 вважає, що гроші, передані нею ОСОБА_2, підлягають поверненню.
2. Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 20 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з відповідачка 5 133 500,00 грн безпідставно отриманих коштів та 56 538,00 грн трьох процентів річних за користування чужими грошовими коштами.
3. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 20 лютого 2017 року за заявою ОСОБА_2 заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 січня 2017 року скасовано та справу призначено до розгляду у загальному порядку.
4. 24 лютого 2017 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги і просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь безпідставно отримані кошти у розмірі 5 097 500,00 грн та три проценти річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 143 792,00 грн, посилаючись на положення статей 530, 625, 1047, 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
5. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
6. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання позивача не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду справи, обґрунтування позовних вимог не були доведені належними та допустимими доказами з боку позивача.
7. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
8. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що банком за одним поточним рахунком № НОМЕР_1 обслуговувалось два окремі, укладені в різні періоди договори (за договором банківського вкладу, укладеним 27 листопада 2012 року, № 2/161958, на виконання якого укладено договір банківського рахунку від 27 листопада 2012 року № 2/12109/Т, та інший договір банківського рахунку від 02 березня 2016 року № 26/43344/Т). При цьому згідно з довідкою Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 13 липня 2017 року рахунок № НОМЕР_1 за договором від 02 березня 2016 року № 26/43344/Т відкритий на ім`я фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, а згідно з договором він укладений з ОСОБА_2 як фізичною особою.
9. Будь-яких належних та допустимих доказів щодо підтвердження укладення між сторонами правовідносин за договором позики суду з боку позивача не надано, не доведено належними та допустимими доказами, що договір банківського рахунку від 02 березня 2016 року № 26/43344/Т відкритий за згодою відповідача, а також те, що на це була попередня домовленість між сторонами про позику і що остання отримала спірні кошти за ним.
10. Навпаки, відповідачу не було відомо про укладення договору банківського рахунку від 02 березня 2016 року, відкриття для його обслуговування банківського рахунку № НОМЕР_1 та здійснення за ним відповідних банківських операцій. Відповідач факт надання згоди на проведення фінансових операцій та отримання грошових коштів заперечувала.
11. У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2018 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі.
13. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
14. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що позивач належними та допустимими доказами не довела, що перераховані кошти передавались у позику, між нею та відповідачкою планувався чи був укладений договір позики на відповідну суму, або що вона перерахувала кошти помилково чи під примусом, чи відповідач зобов`язувалась повернути позивачу грошові кошти, отримані у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству. Встановлені судами фактичні обставини справи свідчить про недоведеність позовних вимог та неможливість застосування статей 1212-1214 ЦК України до спірних правовідносин. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність передумов для стягнення спірних грошових коштів з ОСОБА_2 саме як "безпідставно отриманих" та відповідно підстав для задоволення позову.
15. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року (вх. № 394/0/255?20 від 28 вересня 2020 року), в якій просить скасувати зазначену постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.