Постанова
Іменем України
28 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 369/8398/18
провадження № 61-16764св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2019 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Промислові засоби індивідуального захисту" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до наказу від 01 лютого 2010 року № 18-к її було призначено на посаду начальника юридичного відділу в ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту". 16 червня 2018 року їй стало відомо, що наказом від 13 червня 2018 року № 20-к/тр/к її було звільнено з займаної посади за прогул за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивач вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на наступне: відповідач при винесенні оскаржуваного наказу, в порушення вимог статті 149 КЗпП України, не врахував тієї обставини, що вимога щодо надання пояснень з приводу поважності причин невиходу на роботу була отримана нею лише 03 липня 2018 року; з кінця листопада 2017 року робоче місце позивача було винесено за межі підприємства за адресою її місця проживання; станом на дату фіксації прогулу (22 травня 2018 року) позивача не було повідомлено про повернення робочого місця за адресою підприємства, оскільки про вказаний факт вона дізналася лише 03 липня 2018 року, отримавши відповідний лист засобами поштового зв`язку.
Ураховуючи викладене позивач просила: визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" від 13 червня 2018 року № 20-к/тр/к про її звільнення з посади начальника юридичного відділу 13 червня 2018 року за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді начальника юридичного відділу ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту"; стягнути з ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просила: визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту від 27 липня 2018 року за № 64-к/тр/к про звільнення ОСОБА_1, начальника юридичного відділу, з 27 липня 2018 року за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позов мотивовано тим, що 16 липня 2018 року вона дізналася про те, що наказ від 13 червня 2018 року № 20-к/тр/к про її звільнення було скасовано наказом від 14 червня 2018 року № 20/1-к/тр/к. При цьому, позивач зазначала, що інформацію про поновлення її на роботі та вимогу про термінову необхідність з`явитися на робоче місце містив лише лист № 618, доданий до наказу, в той час як відповідно до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України за від 18 червня 2015 року № 1000/5, зазначену вимогу має містити саме відповідний наказ відповідача як розпорядчий документ з кадрових питань.
Разом з тим, позивач зазначала, що не бажаючи в подальшому працювати в ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту", вона 17 вересня 2018 року звернулася до відповідача з заявою про надання невикористаної відпустки з 17 липня 2018 року з наступним звільненням за власним бажанням в останній день відпустки відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України. Однак її було звільнено за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України на підставі наказу від 27 липня 2018 року № 64-к/тр/к.
Позивач вважає, що вказаний наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне: оспорюваний наказ був виданий у зв`язку з прогулами без поважних причин у період з 04 по 27 липня 2018 року, в той час як позивач у період з 04 по 16 липня 2018 року не здогадувався про існування наказу № 20/1 і листа № 618 від 14 червня 2018 року та з 17 липня 2018 року мала перебувати у відпустці, оскільки відмови у наданні останньої не отримувала; позивачем не було використано 30 днів додаткової відпустки, а отже відповідач не мав права залишати без задоволення її вимогу про надання відпустки з подальшим звільненням з роботи у зв`язку з невиконанням роботодавцем вимог трудового законодавства.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2018 року було об`єднано в одне провадження цивільну справу № 369/8398/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та цивільну справу № 369/10587/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул, який нею вчинено без поважних причин, проведено із дотриманням вимог чинного трудового законодавства.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки звільнення позивача проведено із дотриманням вимог чинного трудового законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, провадження в частині скасування наказу ТОВ "Промислові засоби індивідуального характеру" від 13 червня 2018 року № 20-к/тр/к про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України в інших частинах справу направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди, вирішуючи спір в частині скасування наказу від 13 червня 2018 року № 20 про звільнення позивача, який було скасовано наказом від 14 червня 2018 року № 20/1, не звернули увагу на те, що в силу пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, добровільне скасування наказу зумовлює не відмову у задоволенні позову в цілому, а закриття провадження у справі в частині вимог про скасування наказу. Крім того, заявник не погоджується з висновками судів про те, що скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення працівника на роботі та не потребує окремої вказівки про поновлення в тексті наказу, адже особова карта позивача за типовою формою № П-2 не має записів ані про поновлення її на роботі, ані про повторне її звільнення згідно з наказом від 27 липня 2018 року № 64-к/тр/к. Також, позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання незаконним та скасування наказу про її звільнення від 27 липня 2018 року № 64-к/тр/к, оскільки вона звернулася до відповідача з заявою про надання їй невикористаної відпустки з 17 липня 2018 року з наступним звільненням за власним бажанням в останній день відпустки та не отримала від відповідача відмови у її задоволенні, а тому вважала, що перебуває у відпустці. Крім того, суди не звернули уваги на те, що заява позивача від 17 липня 2018 року про надання їй невикористаної відпустки з подальшим звільненням в останній день відпустки, в першу чергу є заявою про розірвання трудового договору за бажанням працівника, а надання їй відпустки перед звільненням є вторинним, у зв`язку з чим не врахували, що відповідач незаконно змінив підставу звільнення. Суди не дослідили належним чином довідку про нарахування відпустки від 27 липня 2018 року № 27/07-18, надану відповідачем, яка суперечить інформації зазначеній в розрахунково-платіжній відомості по нарахуванню зарплати позивачу за період з 01 лютого 2010 року по 27 липня 2018 року та особовій картці позивача за типовою формою № П-2.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У поданому відзиві, ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є надуманими та не відповідають фактичним обставинам справи та не знайшли свого підтвердження, а тому не впливають на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Як встановили суди відповідно до наказу від 01 лютого 2010 року № 18-к ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника юридичного відділу в ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту".
Наказом від 13 червня 2018 року № 20-к/тр/к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Зі змісту вказаного наказу вбачається, що підставами для звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України слугували: акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від 22 травня 2018 року; наказ від 22 травня 2018 року № 21 про проведення службового розслідування за фактом відсутності ОСОБА_1 ; ненадання ОСОБА_1 письмових пояснень та підтверджуючих документів щодо поважності причин невиходу на роботу згідно Листа-вимоги від 22 травня 2018 року № 22/05-1.
Наказом від 14 червня 2018 року № 20/1-к/тр/к скасовано наказ від 13 червня 2018 року № 20-к/тр/к про звільнення ОСОБА_1, у зв`язку з допущеною технічною помилкою при обробці даних співробітниками відділу персоналу.
Вказаний наказ та лист за № 618 щодо поновлення на роботі з вказівкою терміново з`явитися на робоче місце було надіслано позивачу засобами поштового зв`язку та отримано ОСОБА_1 16 липня 2018 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.