ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 2а-11305/10/1370
адміністративне провадження №К/9901/53369/18, №К/9901/54123/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Бучик А.Ю., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", третя особа - ОСОБА_1, про визнання дій протиправними, за касаційними скаргами Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гулида Р.М., Кузьмича С.М., Улицького В.З. від 15.05.2018,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2010 року Військовий прокурор Львівського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" (далі - прокурор, Міноборони, ДП "ЛЗЗК" відповідно, позивач) звернувся з позовом до Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ОКП "БТІЕО", відповідач), третя особа - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), у якому просив:
- визнати протиправними дій щодо реєстрації ангару площею 360,6 кв. м. по АДРЕСА_1 як нерухомого майна;
- скасувати реєстраційне посвідчення від 19.11.1996 №793, яким ОКП "БТІЕО" зареєструвало право власності на зазначене приміщення ангару як на нерухоме майно (далі - спірне реєстраційне посвідчення).
2. В обґрунтуванні позову наводились аргументи про те, що відповідач видав спірне реєстраційне посвідчення з порушенням процедури державної реєстрації, встановленої законодавством, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин, та за відсутності належним чином оформлених правовстановлюючих документів здійснив державну реєстрацію права власності на майно, яке, на думку позивача, таким не являється.
3. Позивач посилався й на те, що, відповідач, вчиняючи спірні дії та видаючи оскаржуване реєстраційне посвідчення, не врахував факт перебування земельної ділянки, на якій розташовано ангар, у складі земель оборони у державній власності, а також залишив поза увагою її цільове призначення, чим порушив вимоги Земельного кодексу України (далі - ЗК України), який забороняє передачу такої землі у власність й втрутився у здійснення державою її права власності на землю.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018, які змінені постановою Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018, закрито провадження у справі в частині позовних вимог про скасування реєстраційного посвідчення від 19.11.1996 №793 та роз`яснено позивачу, що розгляд такої справи належить здійснювати судами цивільної юрисдикції.
5. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2017 у задоволенні позову відмовлено.
6. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, вчиняючи дії стосовно державної реєстрації права власності на вищевказаний ангар за Українсько-канадським спільним підприємством "Коронекс" (далі - УКСП "Коронекс"), діяв у відповідності з вимогами законодавства і прав позивача не порушив, оскільки подані до ОКП "БТІЕО" правовстановлюючі документи були оформлені належним чином і давали підстави для вчинення спірних реєстраційних дій.
7. З таким висновком суду першої інстанції Львівський апеляційний адміністративний суд не погодився й своєю постановою від 15.05.2018 ухвалене по суті спору судове рішення скасував.
8. Висновки апеляційного суду обґрунтовані тим, що поданий з метою здійснення державної реєстрації права власності договір обміну нерухомим майном, укладений між Заводом збірних конструкцій №769, правонаступником якого є ДП "ЛЗЗК", і УКСП "Коронекс", не був нотаріально посвідчений, хоча така вимога ставилась діючим на той час законодавством, а отже цей правочин, за висновком суду апеляційної інстанції, не може вважатись правовстановлюючим документом, який зумовлює виникнення права власності на ангар.
9. Апеляційний суд звертав увагу й на те, що зазначене у реєстраційному посвідченні адреса знаходження ангару не відповідає фактичному місцезнаходженню цього майна.
10. До того ж, як вказано в оскаржуваній постанові апеляційного суду, ангар, який був предметом договору, на підставі якого відповідачем вчинено спірні дії щодо державної реєстрації права власності, складається зі збірно-розбірних металевих конструкцій, а отже не є об`єктом нерухомого майна, на який може бути зареєстроване право власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням апеляційного суду, третя особа і відповідач подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08.02.1985 виконавчий комітет Львівської міської ради народних депутатів рішенням №3-С "Об установлений границ земельних участков воєнних городков на территории г. Львова" надав в тимчасове користування КЕВ Львівського району КЕУ Прикарпатського військового округу земельну ділянку площею 5,16 га по АДРЕСА_3 у місті Львові, що підтверджує перебування такої земельної ділянки в користуванні державних органів.
13. Згідно технічного звіту з інвентаризації земель і встановлення зовнішніх меж землекористування (паспорту), Заводу збірних конструкцій у 1993 року КЕВ "Львівського району КЕУ Прикарпатського військового округу надало в тимчасове користування земельну ділянку площею 5,16 га по АДРЕСА_4 м. Львові.
14. Таким чином, земельна ділянка площею 5,16 га по АДРЕСА_4 м. Львові з 1985 р. перебувала у тимчасовому користуванні КЕВ Львівського району КЕУ Прикарпатського військового округу, а пізніше до вироблення державного акту на право постійного користування землею від 08.06.1999., у користуванні Заводу збірних конструкцій МО України.
15. Державне підприємство Міністерства оборони "Львівський завод збірних конструкцій" - є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади - Міністерства оборони України. Майно ДП МОУ "ЛЗЗК" є державною власністю і закріплено за ним на праві оперативного управління.
16. Згідно з матеріалів інвентаризаційної справи, приміщення ангару за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано на праві приватної власності за фірмою "Stanex Rorft S.L." на підставі договору про перевід боргу від 27.03.1998, укладеного між УКСП "Коронекс" та спільним українсько-польським підприємством у формі ТзОВ ЛАНКОМЕ". Вказане реєстраційне посвідчення видано 10.07.1998 за №793.
17. 07.07.1998 на адресу Львівського обласного бюро технічної інвентаризації скеровано звернення від УКСП "Коронекс" про перереєстрацію складського приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на фірму "Stanex Rorft S.L.", Madrid. Velazquez.80 відповідно до договору про перевід боргу від 27.03.1998.
18. В подальшому, цей набувач здійснив продаж приміщення ангару, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, товариству з обмеженою відповідальністю "Тівіс" (далі - ТзОВ "Тівіс") на умовах договору купівлі-продажу від 28.10.2002 та акту прийому-передачі від 28.10.2002. Реєстраційне посвідчення №793 від 07.11.2002.
19. 01.10.2007 між ТзОВ "Науково-виробничим підприємством "ТІВІС" та ДП МОУ "ЛЗЗК" було укладено договір №181 -п. За пунктом 1.1 вказаного договору, ДП МОУ "ЛЗЗК передає, а ТзОВ "НВП "ТІВІС" приймає в тимчасове користування для своїх виробничих потреб виробничу площадку площею 583,1 кв.м., яка знаходиться у володінні ДП МОУ "ЛЗЗК" за адресою: АДРЕСА_4. Пунктом 2.1 визначено, що передача виробничої площадки в користування не спричиняє передачу ТОВ "НВП "ТІВІС" права власності на вказану площадку. Власником виробничої площадки залишається Позивач, а ТОВ "НВП "ТІВІС" користується нею протягом терміну дії договору. Згідно з п. 2.3 виробнича площадка вважається поверненою ДП МОУ "ЛЗЗК" з моменту підписання договору та акту приймання-передачі, який є невід`ємною частиною даного договору.
20. 01.10.2007 року між ДП МОУ "ЛЗЗК" та ТОВ "НВП "ТІВІС" було підписано акт прийому-передачі виробничої площадки. Згідно з п. 10.1 такий договір діяв: з 01.10.2007 по 29.02.2008.
21. Відповідно до п. 10.10, якщо новий договір не укладений протягом терміну, встановленого даним договором або якщо жодна із сторін не направить іншій стороні пропозицій про його укладення дія договору припиняється внаслідок: закінчення терміну дії на якій він був укладений; банкрутства ТОВ "НВП "ТІВІС"; за згодою сторін; на підставі рішення суду.
22. У зв`язку з тим, що станом на 10.07.2008 сторонами вищевказаного договору не було виконано п. 10.6 договору, зокрема виробнича площадка не була повернута ДП МОУ ЛЗЗК" на підставі акту здачі-приймання, військовий прокурор Львівського гарнізону 10.07.2008 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі ДП МОУ "ЛЗЗК" до ТОВ "НВП "ТІВІС" про звільнення виробничої площадки у зв`язку із закінченням терміну дії договору.
23. 15.07.2008 Господарський суд розглянувши матеріали військового прокурора Львівського гарнізону порушив провадження у справі за №2/20. При розгляді даної справи було встановлено, що 14.07.2008 Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2008, укладеного між гр. ОСОБА_1, та ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ТІВІС", зареєструвало право власності на приміщення ангару площею 360,6 м.кв. за гр. ОСОБА_1, зазначивши його місце знаходження за адресою: АДРЕСА_1 .
24. 17.02.2009 Господарський суд Львівської області постановив рішення, яким було задоволено вказаний позов та зобов`язано ТОВ "НВП "ТІВІС" повернути ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" виробничу площадку загальною площею 583,1 кв.м.
25. В ході проведення перевірки на ДП МОУ "ЛЗЗК" військовою прокуратурою Львівського гарнізону було встановлено, що 20.11.1995 на підставі договору №51, укладеного між Заводом збірних конструкцій №769 і УКСП "Коронекс", останньому було передано у власність ангар площею 360,6 кв. м, як розбірний металевий каркас, згідно із специфікацією до вищевказаного договору.
26. Земля, на якій знаходився вищезазначений ангар за цільовим призначенням відносилась і відноситься до земель оборони, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею виданого Державному підприємству МОУ "ЛЗЗК" на підставі ухвали 3-ї сесії 3-го скликання Львівської міської ради народних депутатів від 24.12.1998 № 108 і зареєстрованого 08.06.1999 за №98 в книзі №1-3 довідкою управління земельних ресурсів в м. Львові за вих. №40/01-15/510 від 05.02.2008.
27. За умовами договору купівлі-продажу від 07.07.2008 право власності на приміщення ангару площею 360,5 кв.м, що знаходиться на АДРЕСА_2 ) набуто за ОСОБА_1 . Об`єкт зареєстровано у Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 14.07.2008 в реєстровій книзі № 2, номер запису 793, реєстраційний номер 18178246.
28. Поряд з цим, ще 19.11.1996 року ОКП "БТІЕО" на підставі укладеного договору між ДП МОУ "ЛЗЗК" та УКСП "Коронекс", видало УКСП "Коронекс" реєстраційне посвідчення №793 на право власності на приміщення вищевказаного ангару площею 360,6 кв. м.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
29. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що апеляційний суд розглянув дану справу поверхнево й однобічно, не взявши до уваги жодного доводу відповідача і третьої особи, а також застосував до спірних правовідносин акти законодавства, які їх не стосуються.
30. Скаржники зауважують, що оскаржувана ним постанова апеляційного суду ґрунтується на неналежних і недопустимих доказах, не містить жодних мотивів, які б свідчили про незаконність судового рішення, ухваленого судом першої інстанції.
31. У касаційній скарзі наведено мотиви й про те, що поданий з метою державної реєстрації права власності договір міни відповідав вимогам законодавства, а тому на підставі такого договору відповідач був зобов`язаний зареєструвати відповідне право.
32. Також, скаржниками звертається увага на помилковість, на їхню думку, висновків судів попередніх інстанцій про те, що споруда (ангар) на яку відповідачем зареєстровано право власності, не являється нерухомим майном, оскільки щодо цього об`єкту було проведено інвентаризацію уповноваженим органом і за її результатами підтверджено статус такого майна саме як нерухомого.
33. Однак, як стверджують заявники касаційних скарг, суд апеляційної інстанції таким обставинам справи належної оцінки не надав і безпідставно, не посилаючись на жодні докази, і не беручи до уваги доказів, поданих відповідачем, дійшов висновку про неналежність спірної споруди до об`єктів нерухомого майна.
34. Заперечують скаржники й щодо висновків апеляційного суду про те, що відповідач, проводячи реєстраційні дії, не перевірив статус земельної ділянки, на якій знаходиться ангар, оскільки чинне на той час законодавство, не покладало на ОКП "БТІЕО" жодних повноважень у сфері земельних відносин.
35. При цьому, як наголошується у касаційних скаргах, адреса реєстрації спірного майна відповідала його фактичному місцезнаходженню, а тому, на переконання скаржників, правомірно була зареєстрована саме за тією адресою, яка вказана у реєстраційному посвідченні.
36. Касаційні скарги містять доводи й про порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, наголошується на тому, що в основу позиції, викладеній в оскаржуваному судовому рішенні, покладено мотиви, аргументи і докази, зазначені у запереченні проти відзивів на апеляційну скаргу, які, однак, подані після відкриття апеляційного провадження у справі та спливу передбаченого Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) строку на апеляційне провадження, тобто поза межами строку, передбаченого процесуальним законом, для подання таких документів.
37. Більше того, подані до апеляційного суду додаткові документи і докази не були предметом розгляду в цій справі у суді першої інстанції й усупереч вимог КАС України не були надіслані іншим учасникам справи, внаслідок чого останні не мали змоги подати свої міркування і заперечення стосовно них.