ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 420/5365/19
адміністративне провадження № К/9901/10988/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л. О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року (суддя Балан Я.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2020 року (судді: Шевчук О.А., Бойко А.В., Федусик А.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Держспоживслужби в Одеській області про стягнення недонарахованих сум середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу, відпускних за період вимушеного прогулу, грошової допомоги у період відпустки, стягнення компенсації втрати частини доходу, моральної шкоди,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, Державної казначейської служби України в якому просив про:
стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області недонарахованої середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року по 18 липня 2019 року у сумі 25319,64 грн;
стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області недонарахованої суми відпускних за період вимушеного прогулу 8234,22 грн;
стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області не донарахованої суми грошової допомоги за період відпустки 12997,76 грн;
стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати у сумі 2915,75 грн;
стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області моральної шкоди у сумі 5000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2020 року провадження у справі закрито.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що спір у адміністративній справі №420/5365/19 виник з приводу виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року по справі №1540/4122/18. Суди зазначили, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (стаття 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. У цій справі, що розглядається новий спір не виник, а має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що жодним судовим рішенням не вирішено позовних вимог щодо недонарахованої середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року по 18 липня 2019 року у сумі 25319,64 грн; недонарахованої суми відпускних за період вимушеного прогулу 8234,22 грн; стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області недонарахованої суми грошової допомоги за період відпустки 12997,76 грн; стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати у сумі 2915,75 грн; стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області моральної шкоди у сумі 5000,00 грн.
Позиція інших учасників справи.
Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2020 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 вересня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
10 жовтня 2019 року Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткової постанови, в якій заявник просив вказати конкретну суму середнього заробітку який підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року по день поновлення ОСОБА_1, на роботі (18 липня 2019 року).
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року, Головному управлінню Держпродспоживслужби в Одеській області у задоволенні заяви про ухвалення додаткової постанови відмовлено та роз`яснено, що у випадку недотримання відповідачем вимог постанови КМ України №100 від 08 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" при здійсненні нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі цього судового рішення, позивач має можливість звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем при виконанні цього судового рішення.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною 1 статті 383 КАС України визначено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (частина перша статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (статті 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні адміністративного процесуального закону підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутись до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача.
Верховний Суд зауважує, що, визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.