ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.003105
адміністративне провадження № К/9901/4407/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року (суддя: Гулик А.Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року (судді: Довгополов О.М., Гудим Л.Я., Святецький В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського районного суду Львівської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Миколаївського районного суду Львівської області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними та нечинними дії суддів Миколаївського районного суду Львівської області щодо стягнення з нього як учасника бойових дій судового збору;
- визнати протиправними та нечинними дії суддів Миколаївського районного суду Львівської області щодо невидачі йому копій завірених судових рішень та виконавчого листа у справі № 447/2497/16-ц;
- зобов`язати Миколаївський районний суд Львівської області винести ухвалу про повернення незаконно стягнутого судового збору;
- зобов`язати відповідача видати позивачу копії завірених судових рішень та виконавчого листа у справі № 447/2497/16-ц.
В обґрунтування позову зазначив, що Миколаївським районним судом Львівської області від 21 січня 2018 року при розгляді цивільної справи № 447/2497/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу судді Миколаївського районного суду Львівської області допустили протиправні дії.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за даним позовом на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.
Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Суди врахували також роз`яснення, надані у пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 та пункті 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013, згідно з якими виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Відповідно, усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Таким чином, за висновками судів попередніх інстанцій, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача з невидачі копій судових рішень та виконавчого листа, безпідставне стягнення судового збору стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.
При цьому посилались на аналогічні висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16, в якій предметом спору були дії суду, відповідача у справі, щодо невидачі виконавчих листів у справах, рішення в яких набрали законної сили.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Скаржник стверджує, що спір у цій справі пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, тому порушені права підлягають захисту саме в порядку адміністративного судочинства відповідно до статті 19 КАС України.
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Миколаївський районний суд Львівської області розглянув цивільну справу № 447/2497/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
За твердженням позивача, незважаючи на його неодноразові звернення, Миколаївський районний суд Львівської області не надав копій рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 447/2497/16-ц, які набрали законної сили, а також виконавчого листа і безпідставно стягнув судовий збір.
Вважаючи такі дії неправомірними, а також стягнення з нього як учасника бойових дій судового збору, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 17 серпня 2020 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, статті 170 КАС України, що є підставою касаційного оскарження згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України.
У цій справі, позивач, вбачаючи протиправність дій суддів Миколаївського районного суду Львівської області у цивільній справі № 447/2497/16-ц, які полягли у стягненні з нього судового збору та невидачі копії рішень і виконавчого листа в межах цієї цивільної справи, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
На підставі частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.