Постанова
іменем України
24 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 310/6110/18
провадження № 51-1234км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Лагнюка М.М., Маринича В.К.,
при секретарі Батку Є.І.,
за участю прокурора Шевченко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Букала І.С., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 2 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідуваньза № 12018080130001777, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимості, та
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обвинувачувалися органом досудового слідства у незаконному зайнятті рибним добувним промислом, що заподіяло істотнушкоду.
Так, згідно з обвинувальним актомОСОБА_1 і ОСОБА_2 4 червня 2018 року, маючи намір на незаконне зайняття рибним добувним промислом, діючи умисно, перебуваючи в акваторії Азовського моря на відстані приблизно 800 м від берегу, що в районі будинку № 7 на вул. Макарова у м. Бердянську Запорізької області, за допомогою раніше встановлених ними підйомних пасток (знаряддя лову), які заборонені для використання в любительському та спортивному рибальстві, усупереч вимогам статей 27, 63 Закону України від 13 грудня 2001 року № 2894-III "Про тваринний світ", пунктів 3.14 та 3.15 Правил любительського та спортивного рибальства, затверджених 15 лютого 1999 року наказом № 19 Державного комітету рибного господарства України, протиправно здійснили вилов водних біоресурсів особливо цінної породи, а саме бичок - кругляк у кількості 682 штуки, чим заподіяли істотну шкоду для репродукційного потенціалу популяції цього виду риб (водних біоресурсів).
Незаконним виловом вказаної риби завдано шкоди рибному господарству в розмірі 23 188 грн (із розрахунку вартості одного бичка - 34 гривні) відповідно до Такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1209 від 21 листопада 2011 року (далі - постанова КМУ № 1209).
Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано невинуватими та виправдано за недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 2 грудня 2019 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції, а також ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає вказані рішення судів незаконними і необґрунтованими у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимими доказами акт огляду риби від 4 червня 2018 року і висновок Інституту рибного господарства та екології моря від 8 червня 2018 року, які були зібрані стороною обвинувачення в законний спосіб шляхом витребування і отримання в порядку ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а також не дав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як наслідок, не взяв до уваги доказів, які могли істотно вплинути на його висновки, що призвело до неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що суд апеляційної інстанції усупереч вимогам статей 404, 419 КПК не перевірив і не дав вичерпних та переконливих відповідей на всі доводи апеляційної скарги прокурора щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог ст. 94 КПК, однобічності проведення судового розгляду, безпідставного невзяття до уваги доказів, наданих стороною обвинувачення, та визнання їх недопустимими, невідповідності фактичним обставинам справи висновків суду про виправдання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 249 КК. Звертає увагу на те, що апеляційний суд не дав оцінки показанням свідків, про дослідження яких просив прокурор в апеляційній скарзі, і не зазначив підстав, через які визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Шевченко О.О. не підтримала касаційну скаргу прокурора Букала І.С., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції. Просила вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 2 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження і при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу таке судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України і ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Статтею 22 КПК установлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Відповідно до вимог ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК у разі, якщо у кримінальному провадженні не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа, ухвалюється виправдувальний вирок.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК установлено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався.
З матеріалів провадження вбачається, що суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності.
Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі якихОСОБА_1 і ОСОБА_2 було пред`явлено обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв`язку та обґрунтовано дійшов висновку про невинуватість обвинувачених, вказавши в мотивувальній частині вироку підстави виправдання.
Спростовуючи пред`явлене ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обвинувачення, суд навів мотиви, за яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, на яких підставах деякі з них визнав неналежними та недопустимими.
Так, суд проаналізував показання обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які в суді категорично заперечували свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, стверджували, що 4 червня 2018 року вони ловили рибу в законний спосіб, використовуючи для цього вудки-закидушки. Проте, коли зійшли на берег, до них підійшли прикордонники, а згодом - працівники рибоохорони, які звинуватили їх у незаконному вилові риби за допомогою сіткових пасток. Того ж дня працівники рибінспекції за їхньої відсутності у морі знайшли три підйомні пастки і дійшли висновку, що саме ці пастки належать їм.
Дав суд належну оцінку й показанням свідка ОСОБА_5, який стверджував, що влітку 2018 року він у складі наряду Держаної прикордонної служби проводив моніторинг узбережжя Азовського моря в районі коси в м. Бердянську Запорізької області, під час якого було виявлено в морі на відстані приблизно 1 км від берегу малий плавзасіб з мотором, в якому перебували два чоловіки, які з моря витягали за мотузки біля борту човна пастки із сітки. Працівники наряду зафіксували дії зазначених чоловіків за допомогою службової відеокамери, а коли ті підійшли до берега, затримали їх, оглянули човен, де виявили три ящики з рибою бичок і дві вудки-закидушки. Пасток з сітки в човні не було. Рибаки пояснили, що рибу виловили за допомогою вудок.
Предметом дослідження суду був відеозапис з диску, наданого працівниками Держприкордонслужби і долученого до протоколів про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 і ОСОБА_2, на якому зафіксовано двох чоловіків, які на маломірному судні двічі дістають з моря знаряддя із сітки, схожі на пастки (т. 1, а. с.122-124).
Як установив суд, тривалість відеозапису становить близько 2 хвилин. На цьому відеозаписі відсутні позначки про дату та час його здійснення. Крім того, на відеозаписі неможливо розпізнати ані номер маломірного судна, ані детальні прикмети як двох чоловіків, так і знарядь із сітки (розмір, колір, розмір вічка).
При цьому обвинувачені ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у судовому засіданні стверджували, що 4 червня 2018 року під час лову риби вони пасток не використовували, а доставали з моря садки для зберігання виловленої вудками риби, які були в човні, але ці садки не були відображені в протоколі огляду їхнього човна. Допускали, що на відеозапису можливо й зображені вони, але це могли бути події за іншу дату, оскільки вони на тому ж місці з використанням дозволених пасток рибалили в інші періоди року, коли дозволялося використовувати пастки з допустимим розміром вічка сітки.
Також суд проаналізував показання свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які суду пояснили, що 4 червня 2018 року вони як інспектори рибоохорони проводили рейд узбережжям Азовського моря в районі м. Бердянська. Отримавши близько 10:00 повідомлення від працівників держприкордонслужби про затримання двох чоловіків, які на човні в морі займалися незаконним ловом риби, прибули на місце події, де в районі бази відпочинку "Лоцман" по вул. Макарова в м. Бердянську на березі моря виявили саморобний пластиковий човен "Пела" з підвісним мотором, в якому знаходились три ящики з рибою бичком, як установлено шляхом перерахунку - у кількості 682 шт., і дві вудки-закидушки. Підйомних пасток у човні не було. За зовнішнім видом вудок, на яких були сухі іржаві гачки, а також риби, на якій не було слідів від гачків, свідки зробили висновок про те, що цими вудками рибу не ловили. Водночас самі рибалки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 стверджували, що рибу виловили саме тими вудками, які були в човні. Того ж дня близько 12:00 свідки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у морі в районі б/в "Лоцман", біля якої були затримані ОСОБА_1 і ОСОБА_2, на відстані приблизно 800 м від берега виявили та вилучили три підйомні пастки чорного кольору діаметром 0,3 м, довжиною 0,6 м, з вічком сітки 10 мм, в яких містилася свіжа приманка.