ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 306/2629/17
провадження № 51- 2353км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Маринича В.К., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Титаренка Ю.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12015070150000104, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 3 ст. 185 КК,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 лютого 2019 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 виправдано за ч. 3 ст. 185 КК за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 11 лютого 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 11 лютого 2015 року близько 04:00 з метою незаконного заволодіння чужим майном проник у підвальне приміщення житлового будинку АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_2 на загальну суму 4304 грн.
Крім того, ОСОБА_1 11 лютого 2015 року близько 04:00 з метою незаконного заволодіння чужим майном повторно проник у гаражне приміщення на АДРЕСА_2, звідки таємно викрав належний потерпілому ОСОБА_3 електрозварювальний апарат "Intertool DT-4020" вартістю 3882,90 грн.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:
- суд першої інстанції допустив порушення вимог статей 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), прийнявши всупереч дослідженим у судовому засіданні доказам незаконне рішення про виправдання ОСОБА_1, не обґрунтував належним чином свого рішення та не зазначив мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення;
- необґрунтованимиєвисновки суду про те, що хоча факти таємного викрадення майна потерпілих безумовно мали місце, проте їхні показання, як і показання свідків, не доводять вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК, а інші докази є недопустимими;
- суд без належної оцінки та відповідного обґрунтування надав перевагу показанням обвинуваченого; неправильно виклав показання свідків; не взяв до уваги та не виклав у вироку показання потерпілого ОСОБА_3, який впізнав вилучений у ході обшуку в обвинуваченого електрокабель за індивідуальними ознаками (слідами червоної фарби), що було в подальшому встановлено та підтверджено в ході огляду речових доказів;
- суд першої інстанції безпідставно не врахував, що потерпілий ОСОБА_4 , свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у своїх показаннях наголосили, що впізнали на фотознімках ОСОБА_1 не за якимись певними ознаками, а як особу, яка схильна до вчинення злочинів, оскільки вони є мешканцями одного села та знайомі з ним;
- суд першої інстанції всупереч вимогам статей 100, 374 КПК повернув ОСОБА_1 як речові докази шуруповерт і перфоратор, викрадені в ОСОБА_2 , без наведення при цьому будь-яких законних підстав та обґрунтування цього рішення;
- суд апеляційної інстанції допустив порушення статей 370, 374 і 419 КПК, проявив вибірковий та формальний підхід до оцінки доказів без об`єктивного з`ясування всіх обставин кримінального провадження, не надав оцінки всім доводам апеляційної скарги та не мотивував належним чином свого рішення;
- суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження незаконним складом суду, оскільки є сумніви в неупередженості суддів Феєра І.С. і Стана І.В. у зв`язку з постановленням за їх участю ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року, якою скасовано попередній вирок щодо ОСОБА_1 у цьому ж кримінальному провадженні, що, на думку прокурора, було підставою для їх самовідводу.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу прокурора надійшло заперечення від захисника Боднар Н.П.
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу частково.
Мотиви Суду
У касаційній скарзі порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Проте зазначена обставина відповідно до вимог ст. 438 КПК не може бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, відповідно до приписів ст. 433 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З урахуванням вищезазначених норм КПК суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості досліджувати докази, які, на думку прокурора, могли істотно вплинути на його висновки, та вирішувати питання про достовірність їх та інших доказів (показань обвинуваченого, потерпілих, свідків, протоколів слідчих дій та висновків експертиз), а тому ці доводи не є предметом перевірки касаційного суду.
Згідно з вимогами статей 91, 92 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого.
На підставі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд у судовому засіданні відповідно до вимог кримінального процесуального закону перевірив надані стороною обвинувачення докази винуватості ОСОБА_1 та оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності й надав їм належну оцінку.
Так, обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні вини не визнав і стверджував, що працівники міліції 21 лютого 2015 року за місцем його проживання провели незаконний обшук, в ході якого було вилучено речі, які є його власністю та які він придбав на ринку в м. Мукачево.
Суд першої інстанціїпроаналізував у вироку показання в судовому засіданні потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та встановив, що вони підтверджують факт таємного викрадення належного потерпілим майна, проте не доводять вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, саме обвинуваченого ОСОБА_1 . При цьому суд першої інстанціївстановив, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які фактичні письмові докази (квитанції, чеки, технічні паспорта) належності потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 речей, які було в них викрадено.
Також суд першої інстанції дослідив і письмові докази у кримінальному провадженні, зокрема протокол обшуку від 21 лютого 2015 року. Суд встановив, що обшук у помешканні ОСОБА_1 проводився працівниками Свалявського райвідділу на підставі ухвали слідчого судді Свалявського районного суду від 18 лютого 2015 року, що була постановлена відповідно до вимог ч. 2 ст. 235 КПК, тобто на законних підставах. Проте в протоколі про обшук у частині опису виявлених та вилучених шуруповертів, перфоратора, електродрелі відсутні ідентифікаційні ознаки зазначених речей; не зазначено марки, моделі, номера, а також характерних ознак електрокабелів, зокрема факту наявності на одному з них плям темно-червоного кольору. З огляду на вищевказане суд першої інстанції на підставі ч. 2 ст. 89 КПК визнав цей доказ недопустимим.
Крім того, суд установив, що протоколи пред`явлення потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 речей для впізнання від 25 та 26 лютого 2015 року складено з порушенням вимог ст. 231 КПК, оскільки в них не зазначено докладно ознак, за якими потерпілі впізнали особисті речі, а наведено лише загальні фрази про ознаки таких речей, не описано їх деталей. Водночас згідно з протоколом пред`явлення речей для впізнання з фототаблицями, проведеного 5 березня 2015 року за участю свідка ОСОБА_10, останній впізнав електрокабель, позначений під номером 3, який належав ОСОБА_3, за плямами темно-червоного кольору на кабелі. Однак у зазначеному протоколі в частині опису трьох електрокабелів, які пред`являлися свідку ОСОБА_10 для впізнання, не описано характерних ознак кабелів, зокрема електрокабеля під номером 3, а саме наявності на ньому плям темно-червоного кольору, а лише зазначено, що всі електрокабелі чорного кольору. Крім того, опис вилучених під час обшуку речей щодо довжини електрокабелів та опис кабелів у протоколах про пред`явлення речей для впізнання від 26 лютого 2015 року містять розбіжності, які ставлять під сумнів впізнання потерпілим ОСОБА_3 саме електрокабеля, який у нього був викрадений 18 лютого 2015 року та вилучений у ОСОБА_1 під час обшуку 21 лютого 2015 року.