Постанова
іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 761/22911/17
провадження № 51-1372км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Єременка М. В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100100004341, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва та жителя цього міста ( АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 389 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком (Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року) і ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 10 днів та на підставі ст. 75 КК звільнено від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 1 рік і покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він, будучи засудженим до покарання у виді громадських робіт, ухилився від відбування цього покарання за таких обставин.
Так, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин.
13 грудня 2016 року, після набрання вищевказаним вироком законної сили, працівники Шевченківського районного сектору Київського міського відділу з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі - служба пробації), ознайомили ОСОБА_1 з порядком та умовами відбування громадських робіт і попередили про кримінальну відповідальність у разі ухилення від відбування покарання. Засуджений був направлений до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району міста Києва для відбування призначеного покарання у виді громадських робіт.
Також 10 березня 2017 року працівники служби пробації повторно попередили ОСОБА_1 про кримінальну відповідальність у разі продовження порушення порядку та умов відбування покарання, однак він, незважаючи на неодноразові виклики і попередження, до місця виконання суспільно корисної праці не з`явився, не маючи на те поважних причин.
Київський апеляційний суд ухвалою від 19 грудня 2018 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 10 грудня 2019 року задовольнив частково касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Київський апеляційний суд ухвалою від 11 березня 2020 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги і узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 та юридичної кваліфікації його дій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції усупереч ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) формально розглянув апеляційну скаргу прокурора та не спростував доводів сторони обвинувачення щодо відсутності підстав для застосування стосовно ОСОБА_1 ст. 75 КК. Крім того, вказує про залишення апеляційним судом поза увагою допущене місцевим судом порушення вимог ч. 4 ст. 71 КК, яке полягало у тому, що цей суд після виконання положень статей 71, 72 КК, звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання за попереднім та новим вироками, на підставі статей 75, 76 КК і призначив покарання, яке не є більшим від покарання за вироком у цьому провадженні та від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Також цей суд не врахував вказівок суду касаційної інстанції, наведених у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2019 року, щодо неправильного застосування положень ст. 75 КК. Прокурор вважає, що допущені апеляційним судом порушення завадили ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у цьому кримінальному провадженні.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Єременко М. В., навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу прокурора та просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 389 КК, Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.