Постанова
Іменем України
28 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 522/14953/17
провадження № 61-20626св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - Одеська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після смерті ОСОБА_2 у січні 2013 року відкрилась спадщина у вигляді 251/2000 частки квартири спільного заселення АДРЕСА_1 .
03 січня 2013 року на майно померлого видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 251/2000 частки вищевказаної квартири на ім`я ОСОБА_1 . Інші 251/2000 частки вказаної квартири після смерті ОСОБА_2 залишились не успадкованими. Не погодившись з вказаним ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, з 251/2000 частки вказаної квартири на 251/1000 частки.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси в позові ОСОБА_1 відмовлено, оскільки за змістом заповіту спадкодавець заповів їй лише 251/2000 частки вищевказаної квартири.
Протягом року після смерті ОСОБА_2 спадщина в частині 251/2000 частки вищевказаної квартири іншими спадкоємцями не прийнята в установленому законом порядку.
Посилаючись на вказані обставини та на відсутність спадкоємців ОСОБА_2 за законом та за заповітом, Одеська міська рада просила задовольнити позовні вимоги на підставі статті 1277 ЦК України, визнати спадщину, що складається з 251/2000 частки вищевказаної квартири після смерті ОСОБА_2 відумерлою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_1 проживала з померлим ОСОБА_2 однією сім`єю більше ніж як п`ять років до часу відкриття спадщини та звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування, а тому вимоги позивача є безпідставними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу представника Поповської І. П. в інтересах Одеської міської ради задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року скасовано, позов задоволено. Визнано спадщину після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, яка складається з 251/2000 частки квартири спільного заселення АДРЕСА_1, загальною площею 63,29 кв. м, що належала спадкодавцю на праві власності, відумерлою.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що спадкодавцю належало 2 частки по 251/2000 кожна у квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, проте 15 листопада 2012 року він склав заповіт на ім`я ОСОБА_1 тільки на 251/2000 частки зазначеної квартирі, інша частка спадкоємцями не успадкована. За відсутності даних про наявність інших спадкоємців ОСОБА_2 та враховуючи те, що ОСОБА_1, перебуваючи в іншому шлюбі, не надала доказів, що вона входить до кола спадкоємців, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання 251/2000 частки цієї квартири відумерлою.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про те, щов провадженні суду знаходиться її позов до Одеської міської ради про визнання права власності на спадкове майно на спірну частку нерухомого майна, виходячи з того, що у разі задоволення судом її позову, остання, як спадкоємець, не буде позбавлена права вимагати передання відумерлої спадщини в натурі на підставі частини другої статті 1280 ЦК України, а у разі його продажу - буде мати право на грошову компенсацію.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що вона є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2, оскільки проживала із спадкодавцем однією сім`єю більш ніж п`ять років до моменту відкриття спадщини, у зв`язку з чим звернулась до суду з відповідним позовом, який розглядається Приморським районним судом у м. Одесі. Представник ОСОБА_1 просила суд апеляційної інстанції зупинити провадження по цій справі до розгляду справи за її позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, однак суд безпідставно відмовив.
Відзив до суду касаційної інстанції не поданий
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 522/14953/17 з Приморського районного суду м. Одеси. Зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 13 червня 1990 року мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з відповідачкою у зазначеній квартирі спільного заселення АДРЕСА_1 мешкала сім`я: ОСОБА_3 (мати) та ОСОБА_2 (син), яким у зазначеній квартирі належало по 251/2000 частки на праві спільної часткової власності.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2, після смерті матері ОСОБА_3, як спадкоємець оформив свідоцтво про право на спадщину на 251/2000 частки вищевказаної квартири.
15 листопада 2012 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким належну йому 251/2000 частку квартири АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_1 .
Таким чином, ОСОБА_2 належало дві частки по 251/2000 частин на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності від 09 листопада 2004 року та на підставі свідоцтва про право на спадщину від 06 квітня 2007 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Згідно довідки від 06 червня 2013 року у квартирі АДРЕСА_1 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 проживав один.
11 червня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори із заявою для прийняття спадщини на 251/2000 частки у квартирі АДРЕСА_1 .
10 липня 2013 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 251/2000 частки вищевказаної квартири.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2017 року (справа №522/14063/16) у задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що спадкоємець заповів ОСОБА_1 тільки 251/2000 частки, які він отримав на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Також судами встановлено, що після смерті ОСОБА_2 інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини на частку майна, яка залишилась не успадкованою, до нотаріальної контори не зверталися.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.