Постанова
Іменем України
21 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 308/1904/17
провадження № 61-7691св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2 про стягнення суми.
Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2002 року та по теперішній час ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Вказує, що вона та її сім`я вселилася у квартиру по добрій волі відповідача, оскільки вони домовилися про купівлю-продаж вказаної квартири, ціна якої склала 14 400,00 доларів США. Вказані кошти позивач передала батькові відповідача ОСОБА_2, що стверджується розпискою від 03 липня 2002 року та договором завдатку від 16 листопада
2002 року. Договір та розписку про отримання коштів підписував ОСОБА_2 . Зазначає, що фактично правова природа розписки являє собою договір завдатку, про що не заперечувалось сторонами. Договір купівлі-продажу квартири в нотаріальній формі не укладався, оскільки четвертий співвласник був за кордоном. Було досягнуто домовленості підписати такий по його приїзді до травня 2003 року. Однак, по різним надуманим причинам оформлення договору постійно перекладалось, а ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_2 помер. Спадщину за ним отримав його син - відповідач по справі ОСОБА_2 . Ставши власником частини квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину. ОСОБА_2, зі своєю матір`ю ОСОБА_3 та братом ОСОБА_4 у лютому 2015 року подали позов до сім`ї ОСОБА_1 про виселення з квартири, оскільки такі не є власниками квартири і незаконно в ній проживають. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 21 січня 2016 року ОСОБА_1 виселили з вказаної квартири. Такі дії позивач розцінює як відмову укласти договір купівлі-продажу квартири, а тому вважає, що кошти які передані нею за квартиру підлягають поверненню. Оскільки спадщину за померлим ОСОБА_2 одноособово прийняв його син - відповідач, саме на ньому лежить обов`язок повернути їй кошти.
Сума неповернутих коштів по договору завдатку від 16 листопада 2002 року
(8 700,00 доларів США) та розписки від 03 липня 2002 року (5 700,00 доларів США) разом складає 14 700,00 доларів США, а також 3 % річних за користування коштами складає 5 656,00 доларів США, що разом еквівалентно 549 612,00 грн.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму в розмірі 549 612,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, оскільки строк позовної давності розпочав свій перебіг з травня 2003 року, а позивачка звернулася до суду з цим позовом лише 24 лютого
2017 року.
Постановою Закарпатського апеляційного суд увід 05 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 549 612,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 497,00 грн сплаченого судового збору в суді першої інстанції.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 8 244,18 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. Щодо строку позовної давності, апеляційний суд вказав, що він не є пропущеним, оскільки про порушене своє право позивачка дізналася у лютому 2015 року у зв?язку із зверненням до неї та членів її сім?ї із позовною вимогою про виселення, а цей позов подано 24 лютого 2017 року.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
09 квітня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2019 року та залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачкою пропущено строк позовної давності, який розпочав свій перебіг з травня 2003 року, оскільки саме до цього часу було досягнуто згоди здійснити повний розрахунок за квартиру та укласти відповідний договір купівлі-продажу. Заявнику не зрозуміло з якого розрахунку позивачем ставиться питання про стягнення саме 14 700,00 доларів США. Безпідставно було нараховано в порядку статті 625 ЦК України відсотки за середнім курсом. До участі у справі в якості співвідповідачів не залучено інших співвласників квартири
АДРЕСА_1 .
Доводи інших учасників справи
19 липня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2018 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Зупинено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У травні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про здійснення розгляду справи за участю сторін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи
03 липня 2002 року ОСОБА_2 надав розписку про те, що ним отримано від ОСОБА_1 завдаток за купівлю квартири у сумі
4 700,00 у.о. Вартість квартири вказана - 9 000,00 у.о. В розписці також зазначено про доплату 09 липня 2002 року в розмірі 1 000 у.о.
16 листопада 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в присутності двох свідків укладено договір, відповідно до якого, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 до підписання договору 8 700,00 доларів США в якості завдатку з метою забезпечення зобов`язання укласти договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться в
АДРЕСА_1 .
Згідно пунктом 2 вищезазначеного договору ОСОБА_1 зобов`язалася виплатити повну вартість 8 750,00 доларів США та укласти договір купівлі-продажу, а ОСОБА_2 зобов`язується провести повний розрахунок за комунальними та іншими платанами до дня укладення договору, підготувати необхідні документи для продажу та продати вищевказану квартиру за ціну
8 750,00 доларів США, укласти договір купівлі-продажу до травня 2003 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 грудня 2013 року, спадкоємцем майна, належного спадкодавцю, а саме 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є його син - відповідач по справі ОСОБА_2 .
Відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності
(а. с. 30-31).
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі
№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.