Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 359/3580/18
провадження № 61-11211св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Орган опіки та піклування Бориспільської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року у складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування Бориспільської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 25 квітня 2010 року по 06 липня 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано. Дитина проживала разом з нею, спору з цього приводу не виникало.
Однак, 26 квітня 2018 року відповідач без її згоди самовільно забрав дитину до себе і відмовляється повернути сина за постійним місцем проживання. У зв`язку з цим вона звернулася з заявою до поліції щодо викрадення дитини.
На думку позивачки, відповідач створив ситуацію, яка потребує негайного вирішення, оскільки існує спір щодо подальшого місця проживання дитини.
Також позивачка зазначила, що батько виховує дитину методами та способами, що не відповідають інтересам дитини.
З урахуванням викладених обставин, просила суд визначити місце проживання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з його матір`ю ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року позов задоволено.
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір`ю - ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, зважаючи на малолітній вік дитини, її інтереси, умови життя та життя її батьків, вважав за доцільне визначити місце проживання дитини з матір`ю, оскільки проживання на даний час дитини з матір`ю, на думку суду, більш доцільно.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на нього.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції судові рішення ухвалені без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
28 серпня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Проскурня Т. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник позивачки просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
11 серпня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 квітня 2010 року по 06 липня 2017 року, від якого мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано.
Відповідно до розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 23 квітня 2018 року встановлено порядок спілкування ОСОБА_2 з сином ОСОБА_4 .
Згідно довідки Виконавчого комітету Кучаківської сільської ради від 17 жовтня 2017 року № 1527, з 23 грудня 2016 року ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала разом з сином - ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 .
Згідно акту обстеження умов проживання від 19 березня 2018 року, у вищевказаній квартирі створено належні умови для виховання та розвитку дитини.
17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Служби у справах дітей Шевченківського району з заявою про обстеження умов проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, де вона буде проживати разом з сином ОСОБА_4 .
Згідно акту обстеження умов проживання дитини від 16 листопада 2018 року, у вищевказаній квартирі створено належні умови для виховання та розвитку дитини.
З довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА від 11 червня 2018 року № 1442480 про реєстрацію місця проживання особи вбачається, що з 02 серпня 2001 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА від 11 червня 2018 року № 1442504 про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 12 квітня 2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до акту обстеження умов проживання дитини від 06 березня 2018 року № 74, у вищевказаній квартирі створено належні умови для виховання та розвитку дитини.
На даний час дитина проживає з батьком.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають постійний дохід, за місцем роботи характеризуються позитивно.
Згідно із довідкою від 05 вересня 2018 року № 166 ОСОБА_3 навчається в 1-В класі школи I-III ступенів № 321 Деснянського району м. Києва.
Згідно з висновком щодо визначення місця проживання малолітньої дитини від 09 жовтня 2019 року № 102103/31-7918, Служба у справах дітей Деснянської РДА у м. Києві вважає за недоцільне визначити місце проживання дитини разом з матір`ю ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.