ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 вересня 2020 року № 9901/859/18 (провадження № 11-161заі20)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним і скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 28 вересня 2018 року № 1774/ко-18, яким ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, та рекомендовано Вищій раді правосуддя (далі - ВРП, Рада) розглянути питання про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області (далі - Рішення).
Свої вимоги обґрунтовував тим, що оскаржуване Рішення Комісії є невмотивованим, оскільки замість вказівки на мотиви його ухвалення в Рішенні лише перелічені засоби встановлення невідповідності судді займаній посаді. У Рішенні не зазначено, за яким саме критерієм позивач не відповідає займаній посаді, не наведено жодної аргументації щодо рівня встановлених балів.
Упереджене ставлення членів Комісії убачав у тому, що при обговоренні кримінальних проваджень, які були в провадженні його як судді, зацікавленість викликали лише ті, у яких особу було виправдано та/або звільнено від відповідальності. Інформація, яка надавала негативну характеристику, була отримана із сумнівних джерел та не містилась у суддівському досьє. На противагу цьому не зважила на численні фахові публікації та активну діяльність, яка підвищувала авторитет судової влади у суспільстві. Звертав увагу на те, що він набрав найбільш високий бал серед суддів області на етапі «Іспит» (190,4 бала із 210 можливих), а також, що за більш ніж двадцятирічний суддівський стаж жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
ОСОБА_1 з січня 1996 року по січень 2001 року працював суддею Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, з січня 2001 року - суддею Апеляційного суду Івано-Франківської області.
Рішенням від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 ВККС відповідно до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, у тому числі судді Апеляційного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 .
За цим рішенням Комісія встановила таку черговість етапів кваліфікаційного оцінювання: перший етап - іспит; другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди.
Також цим рішенням ВККС на підставі частини третьої статті 85 Закону № 1402-VIII запровадила тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей суддів та затвердила графік їх проведення.
У межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Позивач склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 81,9 бала. За результатами виконання практичного завдання позивач набрав 108,5 бала. Отже, на етапі кваліфікаційного оцінювання «Іспит» позивач набрав загалом 190,4 бала.
Рішенням від 26 березня 2018 року № 61/зп-18 Комісія затвердила результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 1 березня 2018 року, також судді Апеляційного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 . Тим самим рішенням Комісія допустила до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди» суддів, які за результатами етапу «Іспит» набрали мінімальний прохідний бал.
28 вересня 2018 року під час співбесіди з позивачем Комісія обговорювала питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє.
За наслідками дослідження суддівського досьє та наданих суддею ОСОБА_1 пояснень Комісія ухвалила спірне Рішення, у якому зазначила таке.
За критерієм компетентності (професійної, особистої, соціальної) суддя ОСОБА_1 набрав 376,4 бала, зокрема, за критерієм професійної компетентності позивача оцінено на підставі результатів іспиту, дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, та співбесіди за показниками, визначеними пунктами 1-5 глави 2 розділу «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 з наступними змінами та доповненнями (далі - Положення № 143/зп-16).
За критеріями особистої та соціальної компетентності позивача оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди з урахуванням показників, визначених пунктами 6 та 7 глави 2 розділу II «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16.
За критерієм професійної етики, оціненим на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє та співбесіди за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу ІІ Положення № 143/зп-16, ОСОБА_1 набрав 95 балів.
За критерієм доброчесності, оціненим на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє та співбесіди за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу II Положення № 143/зп-16, ОСОБА_1 набрав 102 бали.
На підставі зазначеного Комісія у Рішенні підсумувала, що за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Апеляційного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 набрав 573,4 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
Рішенням ВККС визнала суддю Апеляційного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області.
Вважаючи Рішення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 квітня 2020 року провадження у справі закрив.
У своєму рішенні суд послався на положення частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII, згідно з якою рішення ВККС, яке містить рекомендацію щодо звільнення судді, може бути оскарженим після того, як його буде актуалізовано через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією ВККС і ухвалювати за ним відповідне рішення. Встановлення законом такої умови не обмежує і не позбавляє права кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, а лише визначає, з настанням якої події рішення ВККС щодо надання рекомендації можуть оскаржуватися в судовому порядку.
Крім того, суд дійшов висновку про те, що Рішення ВККС про оцінювання є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини прийняття цього Рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням ВРП за результатами такої рекомендації.
ОСОБА_1 не погодився з ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2020 року і подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати її й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апелянт наголошував, що рішення не відповідає вимогам справедливості, верховенства права, оскільки всупереч Конституції та законам України позбавлений гарантованого права на судовий захист від незаконного рішення органу державної влади.
При цьому звертав увагу, що цим же складом суду у справах з аналогічними позовними вимогами приймалися рішення щодо незаконності рішень ВККС через відсутність мотивів прийнятого акта. Таким чином, убачає недотримання судом принципу рівності перед законом та правом доступу до суду.
До того ж суд не надав значення й тій обставині, що на момент вирішення справи позивач вже був у відставці, що унеможливлює прийняття ВРП рішення на підставі рекомендації Комісії.
Наполягав, що предметом судового розгляду було рішення ВККС, яке вважає незаконним та несправедливим через безпідставне визнання його суддею, який не відповідає займаній посаді. Тому Рішення Комісії для нього продовжує існувати та створює негативні правові наслідки без прийняття ВРП рішення, яке надалі не здатне забезпечити дотримання гарантій незалежності судді.
З посиланням на положення частини першої статті 5, частини третьої статті 24, частини другої статті 55 Конституції України стверджував про можливість оскарження до суду рішення органу державної влади, яке продовжує порушувати індивідуально виражені права та інтереси.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 9 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2019 року - без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду проаналізувала положення статей 83, 88 Закону № 1402-VIII, статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», Положення № 143/зп-16 та Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затверджений рішенням Комісії від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16, та констатувала, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП і ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачене частиною першою статті 88 Закону
№ 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП.
З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватись щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.
На спростування мотивів ОСОБА_1 про необґрунтованість та невмотивованість оскаржуваного Рішення ВККС через те, що воно не може бути реалізовано через рішення ВРП у зв`язку із поданням ним заяви про відставку та постановленням Радою відповідного рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що такі вимоги позивач не заявляв у суді першої інстанції, попри те, що на час подання позовної заяви (кінець жовтня 2018 року) позивач подав заяву про відставку (1 жовтня 2018 року), яку на час ухвалення оскарженого судового рішення ВРП розглянула і задовольнила (8 листопада 2018 року). Відтак Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції на підставі положень частини п`ятої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України не може розглядати ті вимоги, які не були предметом та підставами розгляду суду першої інстанції.
Звільнення судді за заявою про відставку, після якого начебто ВРП не може розглядати рекомендації ВККС про звільнення судді на підставі пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, не змінює видової ознаки, юридичної сили, значення та рекомендаційної природи цього акта. Видається очевидним, що після рішення ВРП про звільнення судді у відставку оскаржене Рішення ВККС певним чином втрачає свою актуальність, оскільки кваліфікаційне оцінювання та його наслідки мають відношення тільки стосовно діючого судді, яким позивач у цій справі перестав бути. Не без того, що й сама процедура кваліфікаційного оцінювання такого судді може потягнути застосування відповідних наслідків, зумовлених фактом існування рішення компетентного органу про звільнення судді у відставку.
Узагальнюючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що втрата статусу судді й припинення повноважень судді не впливають і не мають впливати на порядок і підстави оскарження рішення ВККС, подібного до того, яке було ухвалено стосовно позивача, позаяк у розумінні частин другої, третьої статті 88 Закону № 1402-VIII у поєднанні із положеннями частини восьмої статті 101 цього Закону оспорене Рішення ВККС не перестає відноситися до переліку тих, які можуть бути оскаржені тільки після того, як її рішення щодо надання рекомендацій буде реалізоване рішенням компетентного органу, ухваленим за відповідною рекомендацією. Інакше кажучи, звільнення судді у відставку після рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення такого судді з його посади не перетворює і/чи не відносить оскаржене рішення ВККС у цій справі до тих, які утворюють самостійний предмет судового спору і підлягають судовому контролю окремо від рішення, яке ухвалюється за відповідною рекомендацією ВККС.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що предметом позову в цій справ