ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 638/14277/18
провадження № 51-4922км19
Верховний Суд колегією суддів
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Матієк Т. В., Могильного О. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н. В.,
прокурора Руденко О. П.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу та доповнення до неї засудженого ОСОБА_1 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220480003598, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова, зареєстрованого у тому ж місті ( АДРЕСА_1, проживаючого у АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Харківського районного суду Харківської області від 07 квітня 2017 року за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком, і остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 16 вересня 2018 року, отримавши від ОСОБА_2, яка разом із ним є співвласницею квартири АДРЕСА_3, ключі від цієї квартири, прибув за зазначеною адресою, звідки, діючи повторно, таємно, викрав належне ОСОБА_2 майно на загальну суму 2130 грн.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 03 вересня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі з урахуванням доповнень засуджений ОСОБА_1, не оскаржуючи фактичних обставин справи, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації його дій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції або пом`якшити призначене йому покарання.
В обґрунтування своїх вимог засуджений указує на те, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутній технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове засідання у суді першої інстанції, а саме судові дебати, останнє слово та оголошення вироку. Також засуджений зазначає, що при призначенні йому покарання належним чином не були враховані данні про його особу, через що йому призначено суворе покарання. Крім того засуджений вважає, що оскільки до призначеного покарання йому було приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком, до нього повинні бути застосовані положення ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання"; далі - в редакції Закону № 838-VIII).
У письмових запереченнях на касаційну скаргу з доповненням засудженого ОСОБА_1, потерпіла ОСОБА_2, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
Засуджений ОСОБА_1, підтримав подану ним касаційну скаргу, просив її задовольнити на підставах, указаних у цій скарзі з урахуванням доповнень до неї.
Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги, просила залишити її без задоволення, а постановлені у кримінальному проваджені судові рішення - без зміни.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин установлених і перевірених місцевим судом в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині засуджений не оскаржує.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Твердження засудженого ОСОБА_1 про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 ККособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Статті 65-73 КК є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.