Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 450/1435/15-ц
провадження № 61-5259св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Українська залізниця",
відповідачі: Мурованська сільська рада об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року АТ "Українська залізниця" звернулося із позовом до Мурованської сільської ради об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору дарування, витребування земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка в межах Сороки-Львівської сільської ради на км 5+867 м - 5 +871 м площею 0,0863 га перебуває у власності ОСОБА_1 . Зазначена земельна ділянка була набута матір`ю відповідача - ОСОБА_2 на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність", згідно якого вирішено передати у приватну власність земельну ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд. На підставі зазначеного рішення органом місцевого самоврядування видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753. На підставі договору дарування земельної ділянки від 17 квітня 2006 року серії ВСР № 553051 ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0863 га. На цей час спірна земельна ділянка перебуває у володінні та користуванні відповідача ОСОБА_1 .
Позивач вважав, що спірна земельна ділянка ніколи не належала Сороки-Львівській сільській раді Пустомитівського району Львівської області, оскільки перебувала у власності позивача постійно, належить до земель транспорту. Тому сільська рада не мала права розпоряджатися спірною земельною ділянкою. Отже, спірна земельна ділянка вибула із власності позивача поза його волею незаконно, а тому підлягає поверненню АТ "Українська залізниця".
АТ "Українська залізниця" просило:
визнати незаконним та скасувати рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд;
скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_2, яка була їй передана у приватну власність на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21 липня 1995 року № 97, про що видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 17 квітня 2006 року серії ВСР № 553051, згідно якого ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку площею 0,0863 га;
скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_1, яка була отримана ним у приватну власність на підставі договору дарування земельної ділянки від 17 квітня 2006 року серії ВСР № 553051;
витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку, отриману ним у приватну власність на підставі договору дарування земельної ділянки від 17 квітня 2006 року серії ВСР № 553051;
зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в постійному користуванні регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця", а саме - звільнити зайняту земельну ділянку в межах Сороки-Львівської сільської ради на км 5+867 м - 5+871 м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 травня 2018 року у складі судді Данилів Є. О., в задоволенні позовних вимог АТ "Українська залізниця" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
земельна ділянка площею 0,0870 га, призначена для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташована в с. Муроване, Пустомитівського району, Львівської області передана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21 липня 1995 року "Про передачу земельної ділянки у приватну власність" належить до земель транспорту, що свідчить про незаконність оспорюваного рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21 липня 1995 року "Про передачу земельної ділянки у приватну власність" в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Тому позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення є обґрунтованою;
оспорюване рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 "Про передачу земельної ділянки у приватну власність" прийняте 21 липня 1995 року;
згідно пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України (у редакції від 19 грудня 2011 року) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. Згідно пункту 3 частини п`ятої розділу ІІ ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Позивач звернувся із позовом 19 червня 2015 року;
порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16);
позивачем не надано суду на підтвердження того, що позивач не мав можливості довідатися про осспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі. Таким чином позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд задоволенню не підлягає у зв`язку і пропуском позовної давності;
оскільки оспорюване рішення сільської ради не підлягає скасуванню, то відсутні підстави вважати, що: дії щодо реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_2, про що видано державний акт на право приватної власності на землю; укладення договору дарування земельної ділянки, є незаконними. При законності рішення Сороки - Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21.07. 1995 року, немає підстав вважати, що зміст договору дарування земельної ділянки від 17.04.2006 року, посвідчений Лозинською І. П. приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 426, суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зазначені позовні вимоги ґрунтуються на незаконності та скасуванні рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21 липня 1995 року № 97 та земельна ділянка не підлягає витребуванню. позовна вимога про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою необґрунтована.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" задоволено частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 травня 2018 року скасовано.
Позовні вимоги ПАТ "Українська залізниця" задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_2, яка була їй передана у приватну власність на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21 липня 1995 року № 97, про що видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753.
Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753 від 27 листопада 1996 року виданий на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21 листопада 1995 року № 97. Кадастровий номер земельної ділянки 4623686900:02:001:0063 згідно з довідкою про присвоєння кадастрового номера, виданою Львівською регіональною філією Центру ДЗК11 квітня 2006 року за № 982.
Витребувано від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0863 га, подаровану йому ОСОБА_1 згідно договору дарування від 17 квітня 2006 року, кадастровий номер 4623686900:02:001:0063.
Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою регіональною філією "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця".
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
звертаючись у червні 2015 року із позовом АТ "Укрзалізниця" зазначило, що про порушене право йому стало відомо 14 листопада 2013 року. На підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року № 4176-VI, виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, яким було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Однак, відповідно до пункту 5 розділу 11 "Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Оскільки ПАТ "Укрзалізниця" звернулася із позовом у 2015 році, тобто, у межах трьох років з дня набрання чинності Законом № 4176-VI та з підстав, передбачених пунктом 3 частина 5 розділу 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, а тому позовна давність не пропущена, підстави відмовляти у позові відсутні;
оскільки ПАТ "Укрзалізниця" є власником спірної земельної ділянки, то вона вправі витребувати майно від добросовісного набувача на підставі статей 387, 388 ЦК України;
позовна вимога про визнання недійсним договору дарування не підлягає задоволенню, оскільки немає правових наслідків для позивача, окрім тих, що пов`язані із наслідками недійсності правочину. При цьому право власника на витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає захисту незалежно від того, на якій правовій підставі незаконний володілець набув майно, а тому у позовній вимозі про визнання договору дарування необхідно відмовити.
Аргументи учасників справи
У березні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та відмовити у задоволенні позовних вимог АТ "Українська залізниця". При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1, межує з під`їздною колією збудованою в 1981-1982 роках, а ширина смуги відведення для під`їздних колій відповідала діючим нормативним вимогам на час побудови колії;
затверджену проектну документацію яка відображає діючу план-схему залізничних колій позивач не надав. Надана ПАТ "Українська залізниця" технічна документація від 1956 року суперечить діючій план-схемі залізничних колій, а також адміністративно-територіальному устрою і не може вважатися містобудівною документацією. Посилання на ширину смуги відведення в 74,4 м безпідставне і непідтверджене жодним діючим (дійсним) документом, суперечить статті 68 ЗК України, статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт", частині першій статті 23 Закону України "Про транспорт";
під час прийняття рішення Сороки-Львівська сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень та згідно чинного законодавства;
в акті обстеження земельної ділянки, на який посилається позивач, від 14 листопада 2013 року № 53 чітко зазначено, що землевпорядник сільської ради заперечує смугу відведення 74.4 м, жодних документів на вказану смугу відведення ПАТ "Українська залізниця" не надала;
сітчастої огорожі навколо земельної ділянки немає, відповідач як власник створював і не створює жодних перешкод в роботі залізниці. Цей факт підтверджений актом обстеження земельної ділянки від 23 серпня 2016 року;
апеляційний суд, вилучивши земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 і на якій знаходиться житловий будинок, порушив статті 7, 13, 14 Конституції України та статті 116, 140, 143, 152, 153 ЗК України. Ця земельна ділянка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських споруд використовується як присадибна земельна ділянка і ніколи не відносилась до земель транспорту, а тому підстав для її вилучення немає.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у касаційному порядку лише у частині задоволених позовних вимог АТ "Укрзалізниця" про визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21 липня 1995 року № 97, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753 від 27 листопада 1996 року, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_2, витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0863 га, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_1, зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
У травні 2019 року АТ "Укрзалізниця" надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить позовні вимоги АТ "Укрзалізниця" задовольнити повністю.
Відзив мотивований тим, що:
спірна земельна ділянка належить до земель транспорту. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за ним на праві повного господарського відання, тому сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення порушуючи право землекористування залізниці. Право залізниці на земельну ділянку смуги відведення в межах Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Законодавства, яке діяло на момент виникнення в 1956 році права залізниці на землі смуги відведення в адміністративних межах Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі;
сільська рада під час прийняття оскаржуваного рішення порушила пункт б частини четвертої статті 84 ЗК України. Тому оскаржене рішення сільської ради і державний акт на землю є такими, що суперечать чинному законодавству, прийнятими із перевищенням наданих повноважень, що порушують право залізниці на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, а тому такими, що підлягають визнанню незаконними. Залізниця, як суміжний користувач, не погоджувала ні проект відведення земельних ділянок, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та не надавала погодження на вилучення земельних ділянок з постійного землекористування;
Верховним Судом та Верховним Судом України неодноразово було зроблено висновок, що відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України "Про транспорт". У постанові Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16 суд зробив висновок: "оскільки частина земельної ділянки, що накладається, належить до земель залізничного транспорту, то рішення ради та укладений на його підставі договір мають бути визнані незаконними та недійсними в цілому".
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що відповідно до рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21 липня 1995 року "Про передачу земельної ділянки у приватну власність" вирішено передати у приватну власність для обслуговування житлового будинку і господарських споруд ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,09 га.