ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 917/1416/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.
секретар судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
прокуратури - Скрипка М. В.,
позивача - не з`явились,
відповідача-1 - не з`явились,
відповідача-2 - Нитченко І. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 (судді: Слободін М. М. - головуючий, Сіверін В. І., Терещенко О. І.)
та рішення Господарського суду Полтавської області від 19.11.2019 (суддя Сірош Д. М.)
за позовом Заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру
до: 1. Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області,
2. Фермерського господарства "ВЕЕТ"
про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок,
ВСТАНОВИВ:
1.Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області (далі - Прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр, Позивач) до: 1. Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Полтавській обл., Відповідач-1); 2. Фермерського господарства "ВЕЕТ" (далі - ФГ "ВЕЕТ", Відповідач-2) в якому просив:
1) визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області про надання дозволів ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства;
2) визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення державної форми власності із земель запасу для ведення фермерського господарства;
3) визнати недійсними 7 договорів оренди земельних ділянок загальною площею 199,9919 га, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1
4) повернути земельні ділянки загальною площею 199,9919 га у користування держави.
1.2. Вказаний позов було обґрунтовано тим, що спірні накази прийнято, а договори оренди землі укладено з порушенням Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство".
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.11.2019 у справі №917/1416/19 відмовлено в позові до ГУ Держгеокадастру у Полтавській обл. та до ФГ "ВЕЕТ".
2.2. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність порушень вимог чинного земельного законодавства з боку ГУ Держземагенства у Полтавській обл. при видачі оспорюваних наказів та наданні у строкове користування ОСОБА_1 земельних ділянок.
2.3. Змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що позов у цій справі подано до неналежного відповідача, тобто не до особи, яка отримала майнове право (орендаря), якою є фізична особа ОСОБА_1 Одночасно апеляційний суд встановив, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській обл. перевищило свої повноваження щодо надання спірних земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, оскільки на момент прийняття оскаржуваних наказів та укладення договорів оренди зазначене фермерське господарство (засновником якого є ОСОБА_1 ) вже набуло статусу юридичної особи. Разом з тим, господарський суд апеляційної інстанції, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, дійшов до висновку про відмову в позові про визнання недійсним договорів оренди землі з огляду на те, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для втручання у право мирного володіння майном шляхом його вилучення, оскільки такі порушення сталися не з вини приватного учасника цивільного обороту (орендаря).
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі заступника прокурора Харківської області просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
3.2. В якості підстави подання вказаної скарги (з урахуванням уточнень) заявник зазначає не врахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ФГ "ВЕЕТ" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 917/1416/19 за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 та рішення Господарського суду Полтавської області від 19.11.2019 у вказаній справі.
4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2020 задоволено заяву судді Сухового В. Г. від 19.08.2020 про самовідвід у розгляді справи №917/1416/19.
4.3. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №29.3-02/1770 від 21.08.2020 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 917/1416/19 у зв`язку з ухвалою про самовідвід судді Сухового В. Г.
4.4. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 21.08.2020 для розгляду справи № 917/1416/19 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В. А. - головуючий, Багай Н. О., Дроботова Т. Б.
5. Обставини встановлені судами
5.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що наказами Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області ОСОБА_1 надано 7 дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо 7 земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме: від 04.08.2014 №2020-сг; від 04.08.2014 №2017-сг; від 04.08.2014 № 2018-сг; від 04.08.2014 №2019-сг; від 04.08.2014 № 2022-сг; від 04.08.2014 № 2021-сг; від 04.08.2014 №2015-сг.
5.2. 05.11.2014 відбулась державна реєстрація юридичної особи - ФГ "ВЕЕТ", ідентифікаційний код 38289157, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 .
5.3. У подальшому, за результатами розгляду 7 клопотань ОСОБА_1 про надання земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства та доданих до них документів наказами Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області від 22.12.2014 № 5762-СГ; від 22.12.2014 № 5760-СГ; від 22.12.2014 № 5765-СГ; від 22.12.2014 № 5758-СГ; від 22.12.2014 № 5759-СГ; від 22.12.2014 № 5757-СГ; від 22.12.2014 № 5761-СГ передано зазначеній особі в оренду для ведення фермерського господарства 7 земельних ділянок загальною площею 199,9919 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області.
5.4. На підставі вказаних наказів між ГУ Держгеокадастру у Полтавській обл. та ОСОБА_1 укладено 7 договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 199,9919 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області, а саме: від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 62,4434 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0384, строком на 49 років; від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 15,2764 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0385, строком на 49 років; від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 20,3775 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0387 строком на 49 років; від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 24,3836 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0388, строком на 49 років; від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 58,4196 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0389, строком на 49 років; від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 8,9504 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0390, строком на 49 років; від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 10,1410 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0391, строком на 49 років.
5.5. Указані договори оренди землі у період з 06.04.2015 по 08.04.2015 пройшли державну реєстрацію із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
5.6. Однак, Миргородська місцева прокуратура під час вивчення зазначеної документації дійшла до висновку про те, що відповідачами не дотримано положень Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" внаслідок ненадання ОСОБА_1 відомостей, обов`язкових для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, та неналежного виконання обов`язків посадовими особами Головного управління Держземагенства в Полтавській області з перевірки їх наявності.
Крім того, прокуратурою встановлено, що на момент прийняття оскаржуваних наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській обл. від 22.12.2014 та укладення договорів оренди від 22.12.2014 фермерське господарство, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1, вже набуло статусу юридичної особи, чим порушено вимоги статей 116, 118, 121, 123 та 134 Земельного кодексу України та статей 7, 12 Закону України"Про фермерське господарство" відповідно до яких громадянин може використати один раз право на отримання земельної ділянки державної форми власності для ведення фермерського господарства, яке після державної реєстрації може отримати додаткову земельну ділянку за результатами проведення земельних торгів.
5.7. Зазначені обставини стали підставою для звернення Прокурора з цим позовом до суду.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
6.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора, але з інших мотивів, апеляційний господарський суд виходив, зокрема, з того, що позов у цій справі подано, у тому числі, до ФГ "ВЕЕТ", тобто до неналежного відповідача, оскільки особою, яка отримала майнове право (орендарем) є фізична особа ОСОБА_1 .
6.3. Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, підставами звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області було отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення з метою ведення фермерського господарства, що і було відображено у спірних договорах оренди землі.
6.4. Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
6.5. Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом.
6.6. Відповідно до частини першої статті 5, частини першої статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
6.7. Зі змісту положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.
6.8. Аналізуючи наведені положення чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, у тому числі з органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (замість яких захист інтересів держави в суді у визначених законом випадках здійснюють прокурори), мають розглядатися за правилами господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц.
6.9. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з позовної заяви, Прокурор неодноразово звертав увагу господарських судів попередніх інстанцій на те, що у червні 2018 року заступник керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до суду з цивільним позовом до ГУ Держгеокадастру у Полтавській обл., ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ФГ "ВЕЕТ", про визнання незаконними та скасування наказів (зокрема від 22.12.2014 № 5762-СГ, від 22.12.2014 № 5760-СГ, від 22.12.2014 № 5765-СГ, від 22.12.2014 № 5758-СГ, від 22.12.2014 № 5759-СГ, від 22.12.2014 № 5757-СГ, від 22.12.2014 № 5761-СГ), визнання недійсними договорів оренди землі (від 22.12.2014 щодо земельних ділянок площею 62,4434 га, 15,2764 га, 20,3775 га, 24,3836 га, 58,4196 га, 8,9504 га та 10,1410 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Деревківськоїсільскої ради Котелевського району Полтавської області, строком на 49 років) та повернення зазначених земельних ділянок.
Позовна заява була мотивована тим, що відповідачами у вказаній справі не дотримано положень Земельного Кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" в частині подання документів та інформації для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а також неналежного виконання обов`язків посадовими особами Головного управління Держземагенства в Полтавській області щодо їх перевірки.
Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 16.04.2019 у справі №535/696/18, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 19.06.2019, було закрито провадження у зазначеній справі у зв`язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки, на думку судів, вказаний спір фактично пов`язаний з наданням в оренду земельних ділянок зареєстрованому фермерському господарству - ФГ "ВЕЕТ", яке є учасником спірних правовідносин, а одним із відповідачів є засновник цього господарства - ОСОБА_1 .
6.10. Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 28.02.2008 у справі "Церква села Сосулівка проти України" зазначив, що заявник мав доступ до судів різної юрисдикції, проте жодний з них не розглянув по суті його скарги, оскільки суди вважали, що вони не мають юрисдикції розглядати такі питання, незважаючи на те, що процедурні вимоги прийнятності було дотримано. У цьому випадку ЄСПЛ дійшов висновку, що така відмова прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
6.11. У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони".
6.12. З огляду на викладене посилання апеляційного господарського суду у цій справі на наявність підстав для відмови у позові у зв`язку з його поданням до фермерського господарства, а не до особи, яка була зазначена у спірних наказах та договорах оренди землі, ставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
6.13. Крім того, відмовляючи в позові, господарський суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській обл. перевищило свої повноваження щодо надання спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, оскільки на момент прийняття оскаржуваних наказів та укладення договорів оренди вказане фермерське господарство (засновником якого є ОСОБА_1 ) вже набуло статусу юридичної особи. При цьому господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для втручання у право мирного володіння майном шляхом його вилучення, оскільки такі порушення сталися не з вини приватного учасника цивільного обороту (орендаря).
6.14. За змістом статті 22 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
6.15. Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
6.16. Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
6.17. Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.