ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/5394/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,
помічник судді, який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Крицька О. О.,
представники учасників справи:
позивача - Лисенко В. О.,
відповідача - Гвоздецький А. М., Мельник О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2020 (судді: Мартюк А. І., Зубець Л. П., Буравльов С. І.) і рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 (суддя Чебикіна С. О.) у справі
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи",
про стягнення 40 057 528, 84 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" (далі - ДП "КиївГазЕнерджи") 40 057 537,84 грн, у тому числі: 25 402 300,30 грн - пені; 2 455 277,57 грн - 3% річних; 12 199 950,97 грн - інфляційних втрат, у зв`язку із порушенням встановлених укладеним між сторонами договором від 30.12.2015 № 16/128-Н строків проведення розрахунків за поставлений газ.
1.2. ДП "КиївГазЕнерджи", заперечуючи проти задоволення позову, наголосив на вжитті відповідачем заходів і дотриманні умов договору, акцентуючи, що згідно з розрахунків за поставлений природний газ (сальдова відомість, додаток № 5 до позовної заяви) всі розрахунки за поставлений природний газ для населення міста Києва проводилися з двох джерел, а саме з банківського рахунку із спеціальним режимом використання та з казначейських рахунків згідно із спільними протокольними рішеннями на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2015 № 20.
Так, відповідач зауважив, що режим використання зазначених коштів виключає можливість застосування до нього господарських санкцій, оскільки грошові кошти перераховуються позивачеві поза господарської волі відповідача банківськими установами та Державним казначейством України на підставі Законів України "Про ринок природного газу" та "Про теплопостачання", постанов Кабінету Міністрів України від 11.01.2015 № 20 і від 18.06.2014 № 217.
ДП "КиївГазЕнерджи" також акцентувало, що як особа, на яку відповідно до закону покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживача та релігійним організаціям, не може як відмовитися від здійснення такого постачання, так і користуватися коштами, які надійшли від населення протягом виконання договору на постачання природного газу, укладеного між НАК "Нафтогаз України" і ДП "КиївГазЕнерджи", що прямо заборонено статтею 19 Закону України "Про теплопостачання".
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 позов задоволено частково, стягнуто з ДП "КиївГазЕнерджи" на користь НАК "Нафтогаз України" 2 437 017, 39 грн - 3 % річних, 5 580 911, 33 грн - інфляційних втрат, 9 893 168, 30 грн - пені та 168 000,00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
2.1.1. Мотивуючи рішення суд першої інстанції установив, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання за договором з поставки відповідачеві газу, у той час, відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з його оплати з порушенням строків передбачених умовами договору, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками за лютий - грудень 2016 року. Доказів сплати основного боргу у строк визначений умовами договору відповідач не надав.
Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача, що позивач нарахував пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на борг, погашений державними коштами на виконання спільних протокольних рішень підписаних на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 20, оскільки установив, що такі доводи спростовується розрахунком заборгованості позивача, в якому не було нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на борг погашений державними коштами на виконання спільних протокольних рішень.
Отже суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 3 % річних, інфляційних втрат і пені згідно з розрахунком суду.
2.1.2. При цьому, керуючись частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням того, що відповідач повністю сплатив основний борг, кількість днів прострочення є незначною, порушення договірних зобов`язань, що стосується строків проведення розрахунків, спричинено не з вини відповідача, оскільки причиною прострочення виконання зобов`язання з оплати поставленого природного газу є відсутність своєчасної оплати населенням за спожитий природний газ відповідачу, тобто в допущенні прострочення відсутня безпосередня вина відповідача, а також враховуючи, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження ймовірності завдання чи наявності збитків у позивача у зв`язку з невчасним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором, а відповідно до звіту про фінансовий стан відповідач є збитковим підприємством, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%, та стягнення пені у сумі 9 893 168,30 грн.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2019 скасовано, прийнято нове рішення про відмову НАК "Нафтогаз України" у задоволенні позову повністю.
2.2.1. Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи відповідача, що він був позбавлений можливості самостійно впливати на строк оплати вартості природного газу, визначений у пунктах 6.1 та 6.2 договору, оскільки розрахунки за спожитий газ проводилися у порядку та на умовах визначених постановами Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 247 та від 30.09.2015№ 792, а остаточні розрахунки за поставлений природний газ проведено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, тому відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені та передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3 % річних.
Проте суд першої інстанції не врахував підписання між сторонами під час дії договору спільних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, які підтверджують факт згоди позивача на часткову оплату наданих за договором послуг за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету.
2.2.2. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що оскільки позивач не довів порушення відповідачем умов порядку розрахунків, встановленого спільним протокольним рішенням, підстави для задоволення позову відсутні.
2.2.3. Крім того, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем на адресу відповідача підписаних обома сторонами актів приймання-передачі природного газу за договором, у зв`язку з чим відповідач був позбавлений можливості здійснювати оплату поставленого товару з дотриманням вимог пункту 6.1 договору, що, у свою чергу, унеможливлює встановлення факту прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, НАК "Нафтогаз України" у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 в частині відмови у задоволенні позовних вимог і постанову Північного апеляційного суду від 22.04.2020 повністю, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
3.1.1 Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, не з`ясував наявність всіх обставин для застосування положень статті 233 Господарського кодексу України та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені.
3.1.2. НАК "Нафтогаз України" наголошує, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про здійснення оплати за поставлений газ виключно за рахунок коштів державного бюджету (пільги та субсидії), отриманих відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, залишивши поза увагою, що лише частина розрахунків відповідачем проведена у порядку, передбаченому зазначеною постановою, що підтверджується матеріалами справи.
НАК "Нафтогаз України", звертаючись до суду з відповідним позовом, здійснило розрахунок заявлених до стягнення 3 % річних, інфляційних втрат і пені на суму заборгованості, що не була предметом регулювання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Так, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 було сформовано правовий висновок щодо можливості нарахування 3 % річних, інфляційних втрат і пені на суми, які були сплачені несвоєчасно та поза межами спільних протокольних рішень, проте, такий правовий висновок не враховано судом апеляційної інстанції.
3.1.3. Скаржник зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог апеляційний суд дійшов висновку про здійснення відповідачем оплати через поточний рахунок із спеціальним режимом використання відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 247 і від 30.09.2015 № 792. Проте зазначені постанови лише встановлюють порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання відповідача для проведення розрахунків з постачальником природного газу (позивачем) і жодним чином не змінюють порядку і строків розрахунків за договором, а відтак не впливають на своєчасність виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо проведення своєчасної оплати.
Так, відповідно до пункту 1.1 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) № 1000, прийнятої на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 247 (діючих на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок (Алгоритм) розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу для проведення розрахунків із ними. Встановленим порядком (Алгоритмом) передбачено конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання і жодним чином не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку і строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15, який не враховано судом апеляційної інстанції.
3.1.4. Не враховано судом апеляційної інстанції і правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справах № 910/16181/18 і № 902/620/18 щодо розмежування коштів, якими здійснюється оплата за отриманий природний газ (кошти, профінансовані на підставі постанови Кабінету Міністрів України 11.01.2005 № 20 та власні кошти підприємства) та необхідність здійснення оплати власними коштами у строки, передбачені договором.
3.1.5. Заявник касаційної скарги також вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.02.2020 у справі № 920/198/16 і від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15 стосовно того, що несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі газу не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку сплатити вартість фактично поставленого позивачем природного газу у строки, встановлені договором.
3.1.6. У додаткових поясненнях НАК "Нафтогаз України" акцентує, що предметом розгляду у цій справі є нарахування, здійснені позивачем виключно на суми зі спеціальним режимом використання, що в повній мірі відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, а також постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18 щодо можливості нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на суми, які були сплачені несвоєчасно та поза межами спільних протокольних рішень.
Так, у справі № 908/885/18 зазначено про необхідність виокремлення коштів, сплачених за спільними протокольними рішеннями від коштів, сплачених з рахунків зі спеціальним режимом використання (власних коштів), а також можливість здійснення нарахувань штрафних санкцій на суми, сплачені з рахунків зі спеціальним режимом використання у випадку порушення встановлених договором строків оплати.
Заявник касаційної скарги також звертає увагу, що у постанові від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що використання спеціальних рахунків не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов`язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців у залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями.
3.2. ДП "КиївГазЕнерджи", заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, акцентуючи на правомірності висновків суду і недоведеності доводів скаржника, зазначаючи, що розрахунки за укладеним між сторонами договором були здійснені відповідачем виключно через поточний рахунок зі спеціальним режимом використання відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 247 і від 30.09.2015 № 792, а оплата за надані послуги проводилася виключно за рахунок коштів державного бюджету (пільги та субсидії) на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 згідно зі спільними протокольними рішеннями.
Отже ДП "КиївГазЕнерджи" вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно визнав обґрунтованими доводи відповідача про відсутність у нього можливості самостійно впливати на строк оплати вартості природного газу, визначений у пунктах 6.1 і 6.2 договору, а відтак і відсутності правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача пені та передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат і 3 % річних.
4. Розгляд касаційних скарг і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 30.12.2015 між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "КиївГазЕнерджи" (покупець) укладено договір № 16-128-Н купівлі-продажу природного газу (далі - договір), за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупцеві у 2016 році природний газ, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
У пункті 1.2 договору визначено, що газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації побутовим споживачам.
Кількість та якість газу врегульована сторонами в розділі 2 договору, згідно з підпунктами 2.1.1, 2.1.2 пункту 2.1 якого постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом 62 700,00 м3. Обсяги газу, що планується передати за договором (планований обсяг), можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.
За змістом пунктів 3.1-3.3 договору право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі газу після підписання актів приймання-передачі. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, споживач зобов`язується надати постачальнику підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 13-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов`язується повернути споживачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписаний акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Порядок та умови проведення розрахунків визначені сторонами в розділі 6 договору, за змістом пункту 6.1 якого оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
Оплата за газ здійснюється із поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативом розподілу коштів, затвердженого відповідною постановою НКРЕКП (пункт 6.2 договору).
За змістом пункту 11.1 договору він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.03.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
4.3. Суди установили, що протягом 2016 року між сторонами укладалися додаткові угоди до договору, зокрема, згідно з додатковими угодами від 30.04.2016 № 4 і від 27.02.2017 № 5 було збільшено обсяг та ціну газу, що постачається споживачеві; викладено пункт 11.1 договору в новій редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 30.09.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".
4.4. Як установили суди попередніх інстанцій, згідно з наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2016, від 29.02.2016, від 31.03.2016. від 30.04.2016, від 31.05.2016, від 30.06.2016, від 31.07.2016, від 31.08.2016, від 30.09.2016 НАК "Нафтогаз України" поставило протягом січня-вересня 2016 року відповідачеві природний газ на загальну суму 703 255 672,80 грн.
4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога НАК "Нафтогаз України" про стягнення з ДП "КиївГазЕнерджи" (який є правонаступником Публічного акціонерного товариства "КиївГазЕнерджи") 25 402 300,30 грн пені, 2 455 277,57 грн - 3 % річних; 12 199 950,97 грн - інфляційних втрат, у зв`язку із порушенням встановлених укладеним між сторонами договором строків проведення розрахунків за поставлений газ.
4.6. Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги установив належне виконання позивачем зобов`язань за договором щодо поставки природного газу відповідачеві та відсутність доказів сплати відповідачем боргу за поставлений газ у строки, визначені договором, ув`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з урахуванням розрахунку заявлених до стягнення сум, здійснених судом.
Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача про нарахування позивачем пені, 3 % річних та інфляційних втрат на борг, погашений державними коштами на виконання спільних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.205 № 20.
4.7. У свою чергу суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов протилежного висновку щодо нарахування заявлених до стягнення сум саме на борг, погашений державними коштами на виконання спільних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.205 № 20.
4.8. За змістом статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (статті 610, 611 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 цього Кодексу).
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (далі - Порядок № 20), який діяв на час укладення договору і втратив чинність з 01.01.2018, зі змісту якого випливає, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 20 органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку № 20).
4.9. При цьому, спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок № 493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку № 20.
За змістом 1.2 Порядку № 493 розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, форма яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку.
НАК "Нафтогаз України" підписує з учасниками розрахунків спільні протокольні рішення протягом п`яти робочих днів. Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання спільного протокольного рішення виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до Порядку. Останній учасник розрахунків не пізніше наступного дня після підписання спільного протокольного рішення повідомляє інших учасників про підписання та направляє їм підписані спільні протокольні рішення (пункт 1.5 Порядку № 493).
Зазначене свідчить про адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу (пункт 8.16 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18).
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком № 493, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто державою офіційно визнається неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
4.10. За змістом пункту 9 частини 1 статті 87, частини 2 статті 97 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України.