ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 915/823/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,
помічник судді, який, за дорученням судді, здійснює повноваження секретаря судового засідання - Крицька О. О.,
за участю представників:
прокуратури - Скрипки М. В.,
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Лідія"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 (судді: Діброва Г. І., Принцевська Н. М., Головей В. М.) і рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 (суддя Олейняш Е. М.) у справі
за позовом заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
до Фермерського господарства "Лідія"
про зобов`язання повернути земельну ділянку у розпорядження держави,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У серпні 2018 року заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області) з позовом до Фермерського господарства "Лідія" (далі - ФГ "Лідія") про зобов`язання повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 9,29 га загальною вартістю 211 681,20 грн для ведення фермерського господарства в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії МК № 047, виданого Веселинівською районною Радою народних депутатів 24.01.1994.
Обґрунтовуючи позов, прокурор акцентував, що земельна ділянка площею 50 га була передана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з державним актом на право постійного користування від 24.01.1994 серії МК № 047; у 1994 році ОСОБА_1 році створив Селянське (фермерське) господарство "Лідія" (далі - СФГ "Лідія", яке у подальшому перереєстровано у ФГ "Лідія"). На підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації від 25.10.2007 № 429-р, від 26.11.2007 №475-р зазначена земельна ділянка розпайована між членами ФГ "Лідія". ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Згідно з інформацією відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області від 23.05.2018 № 119/108-18 у постійному користуванні ОСОБА_1 залишилася земельна ділянка площею 9,29 га. Отже, як вважає прокурор, ФГ "Лідія" наразі безпідставно, без правовстановлюючих документів користується земельною ділянкою площею 9,29 га, у зв`язку з чим, така земельна ділянка підлягає поверненню державі.
1.2. ФГ "Лідія" у відзиві на позов просило залишити його без задоволення; наголосило, що земельним законодавством не передбачено припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю особи; спірна земельна ділянка не вибувала із користування ФГ "Лідія", за життя його засновника використовувалася та продовжує використовуватися фермерським господарством за цільовим призначенням і фермерське господарство сплачує за користування нею відповідні податки.
1.3. У заяві від 23.10.2018 ФГ "Лідія" просило застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.
2.2. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 позов задоволено. Зобов`язано ФГ "Лідія" повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 9,29 га для ведення фермерського господарства, розташовану в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії МК № 047, виданого Веселинівською районною Радою народних депутатів 24.01.1994.
Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, отже, єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа, натомість в матеріалах справи немає доказів переоформлення ОСОБА_1 за життя права постійного користування земельною ділянкою площею 9,29 га на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме ФГ "Лідія" до 01.01.2002. Отже, право постійного користування земельною ділянкою, за висновком суду, припинилося у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала. Оскільки спірна земельна ділянка використовувалася відповідачем без правовстановлюючих документів, тобто без достатніх правових підстав, позовні вимоги є обґрунтованими. Водночас суд дійшов висновку, що позовну давність у цьому випадку не пропущено.
2.3. Згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 залишено без змін.
Апеляційний господарський суд виходив із того, що з моменту розпаювання земельної ділянки площею 50 га, переданої ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею, право постійного користування цією земельною ділянкою (до якої входить і земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі) як ОСОБА_1, так і ФГ "Лідія" (засновником якого він був) припинилося у зв`язку з добровільною відмовою ОСОБА_1 від права користування такою земельною ділянкою. Суд апеляційної інстанції також установив, що починаючи з 2007 року, ФГ "Лідія" продовжувало користуватися земельною ділянкою площею 9,29 га, при цьому належним чином користування такою земельною ділянкою зазначене фермерське господарство ще за життя свого засновника не оформило. Отже, за висновком суду, відповідач користується спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, тобто без достатніх правових підстав, з огляду на що, позовні вимоги прокуратури щодо повернення такої земельної ділянки у власність держави є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції, враховуючи ще й ту обставину, що в цьому випадку прокурор довів бездіяльність уповноваженого державного органу на усунення порушень норм земельного законодавства. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна давність на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном не поширюється, оскільки у такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. ФГ "Лідія", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.
Підставами для скасування оскаржених судових рішень ФГ "Лідія" вважає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Скаржник зазначає, що касаційна скарга подана ним на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме статей 92 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України, у подібних правовідносинах. ФГ "Лідія" акцентує, що право позивача щодо розпорядження спірною земельною ділянкою не порушено; підстав для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин у цьому випадку немає; відповідач сплачує земельний податок, що не заперечується позивачем і прокурором; суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.08.2019 у цій справі; матеріалами справи не підтверджено, що спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер, визначено її межі та зареєстровано таку земельну ділянку у встановленому законом порядку. Окрім цього, скаржник наголошує на відсутності правових підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у суді та зазначає, що держава об`єктивно могла дізнатися про порушення своїх прав ще 12 років тому, тому вважає помилковим висновок судів про те, що позовну давність у наведеному випадку не пропущено.
3.2. Від ФГ "Лідія" надійшла заява про зупинення виконання оскаржених у справі судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, яке колегією суддів залишено без задоволення через його необґрунтованість і недоведеність.
3.3. Відзиву на касаційну скаргу від ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не надійшло.
3.4. Від прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому прокурор посилаючись на необґрунтованість, викладених у ній доводів, просить оскаржені рішення і постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
3.5. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 16.03.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Лідія" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2019 у справі № 915/823/18 зі здійсненням розгляду справи у судовому засіданні 07.04.2020.
3.6. Ухвалою Верховного Суду від 07.04.2020 зупинено провадження у справі № 915/823/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/989/18. Після усунення обставин, що викликали таке зупинення, провадження у справі було поновлено згідно з ухвалою від 17.08.2020 із визначенням дати судового засідання - 15.09.2020.
Розгляд справи за ухвалами Верховного Суду від 15.09.2020, від 22.09.2020 відкладався до 22.09.2020 і до 24.09.2020, відповідно.
3.7. 18.08.2020 до Верховного Суду від виконувача обов`язків керівника Вознесенської місцевої прокуратури надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову.
3.8. Поза тим, 22.09.2020 від керівника Миколаївської обласної прокуратури надійшла заява про відкликання клопотання про закриття провадження у справі, яке подано виконувачем обов`язків керівника Вознесенської місцевої прокуратури. Керівник Миколаївської обласної прокуратури свою заяву обґрунтував посиланням на положення частини 6 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" та передчасністю подання Вознесенською місцевою прокуратурою клопотання про закриття провадження у цій справі.
Згідно з частиною 6 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання), апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня.
3.9. Як свідчать матеріали справи, 17.09.2020 від ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області до суду касаційної інстанції також надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову на підставі положень статей 42, 46, 307, 308 Господарського процесуального кодексу України. Водночас позивач просив розглядати це клопотання без участі представників управління.
Розглянувши клопотання позивача про відмову від позову, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.
Позов у цій справі подав заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області. Отже, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тобто позивачем у справі прокурор визначив ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.
З огляду на те, що позов у цій справі заявило не ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, а заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі зазначеного управління, зважаючи на те, що керівник Миколаївської обласної прокуратури відкликав клопотання місцевої прокуратури про закриття провадження у справі, та беручи до уваги положення частини 5 статті 55 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову та відхиляє його.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Розгляд справи здійснено з урахуванням розумного строку у розумінні положень статті 114 Господарського процесуального кодексу України.
4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди, відповідно до державного акта на право постійного користування землею серія МК №047 (зареєстрований 24.01.1994 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 160), виданого на підставі рішення Веселинівської районної Ради народних депутатів від 22.10.1993 № 7, ОСОБА_1 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 50,0 га в межах території Ставковської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.
СФГ "Лідія" зареєстровано Веселинівським виконавчим комітетом районної ради 14.12.1994.
13.04.2004 було проведено державну реєстрацію ФГ "Лідія" (ідентифікаційний код 20890734), що підтверджується свідоцтвом серія А00 № 482136 про державну реєстрацію юридичної особи.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 01.11.2011 керівником ФГ "Лідія" став ОСОБА_2 .
Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що на підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області від 25.10.2007 № 429-р і від 26.11.2007 № 475-р зазначена земельна ділянка загальною площею 50 га розпайована між членами ФГ "Лідія" - ОСОБА_3 (6,05 га), ОСОБА_4 (5,77 га), ОСОБА_5 (5,77 га), ОСОБА_6 (5,81 га), ОСОБА_2 (5,77 га), ОСОБА_7 (5,77 га), ОСОБА_1 (5,77 га).
За інформацією відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області (лист від 23.05.2018 № 119/108-18) у постійному користуванні ОСОБА_1 залишилася земельна ділянка площею 9,29 га, яка станом на 01.01.2013 із постійного користування ОСОБА_1 не вилучалася.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть від 10.01.2012 № 02.
У листі від 22.05.2018 № 192 виконавчий комітет Ставківської сільської ради повідомив, що на території сільради використовується для ведення фермерського господарства земельна ділянка розміром 9,29 га, надана в постійне користування гр. ОСОБА_1 (помер), державний акт від 24.01.1994 № 160, яка наразі використовується керівником ФГ "Лідія", який щороку здає до податкової розрахунок та сплачує до бюджету єдиний податок ІV групи.
4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора про зобов`язання ФГ "Лідія" повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 9,29 га для ведення фермерського господарства в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 згідно з державним актом на право постійного користування землею серії МК № 047, у зв`язку зі смертю засновника фермерського господарства і використання ФГ "Лідія" земельної ділянки без належних для цього підстав.
4.5. Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею, створення і реєстрації СФГ "Лідія") громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
Згідно із частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час створення СФГ "Лідія") користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
У частині 1 статті 23 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Аналіз зазначених норм свідчить, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалася ОСОБА_1 не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Отже, законодавством, чинним на час створення СФГ "Лідія", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерським господарством як юридичною особою. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18)
З 01.08.2003 набрав чинності Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-ІV, за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.