ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/74/20
Провадження № 11-155заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2020 року (суддя Бившева Л. І.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії і
ВСТАНОВИЛА:
1. 20 березня 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позов до ВРП, у якому просив: визнати бездіяльність Ради протиправною, зобов`язати ухвалити рішення про необхідність розгляду питання про вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя.
Позов мотивував тим, що 08 січня 2019 року Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему у загальну судову експлуатацію введено не було, а одна із опцій Автоматизованої системи документообігу суду (далі - АСДС), котра у підпункті 2.3.2 пункту 2.3 розділу ІІ Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (у редакції від 15 вересня 2016 року; далі - Положення про АСДС), прямо протирічить пункту 1.7 розділу І Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 (у редакції від 16 листопада 2018 року). Відповідно до вимог цього пункту ВРП повинна була розглянути скарги ОСОБА_1 від 28 серпня 2019 року та від 06 вересня 2019 року і реалізувати правила приписів абзацу третього пункту 23.1 глави 23 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (в редакції від 18 грудня 2018 року; далі - Регламент), та частини третьої статті 34 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII).
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 березня 2020 року залишив позовну заяву без руху через невідповідність її вимогам, встановленим у пунктах 4, 11 частини п`ятої статті 160, частинах першій, третій статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та встановив ОСОБА_1 десятиденний строк для усунення недоліків з дня вручення цієї ухвали.
На виконання вимог цієї ухвали ОСОБА_1 подав матеріали на усунення недоліків позовної заяви, зокрема, документ про сплату судового збору, власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, а також уточнену позовну заяву.
3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 14 квітня 2020 року відмовив у відкритті провадження у справі, керуючись положенням пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, за яким суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виснував, що оскільки ВРП листами від 28 серпня 2019 року № Ч-33-31784/0/9-16 та від 07 жовтня 2019 року № Ч-33/15,18-36964/0/9-19 надала позивачу відповіді про те, що наведені у його скаргах питання не підлягають розгляду Радою в порядку статті 73 Закону № 1798-VIII. Покликалася також і на те, що ОСОБА_1 не входить до кола суб`єктів, яким частиною другою статті 73 цього Закону надано право звернення з ініціативою про вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя, тому описані у зверненнях позивача обставини не детермінують виникнення у нього права на захист охоронюваного законом інтересу судом, а звідси - права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.
4. 28 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2020 року.
На думку скаржника, суд першої інстанції, коли постановив судове рішення про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі з тієї підстави, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, мав би на вимогу частини шостої статті 170 КАС України роз`яснити йому, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи. Однак суд цього не зробив.
Наголошує, що підстав для звернення до Конституційного Суду України для захисту своїх прав наразі немає, оскільки процедура звернення особою з конституційною скаргою передбачає умову незгоди особи із застосуванням в остаточному судовому рішенні в її справі закону України (його окремих положень), який суперечить Конституції України.
На спростування висновку оскаржуваного рішення стосовно того, що позивач не входить до кола суб`єктів, яким надано право звернення з ініціативою про вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя, повідомляє, що за положеннями Закону № 1798-VIII така ініціатива належить ВРП, а позивач таку роль цього органу і відстоює.
Зазначає, що фактично оскаржуваною ухвалою суд вирішив заявлені ним позовні вимоги про наявність у нього права на звернення про вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя без відкриття провадження та з`ясування усіх обставин, що мають значення для вирішення справи.
5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 червня 2020 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 06 липня 2020 року призначила її до розгляду в порядку письмового провадження.
30 липня 2020 року позивач надіслав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, яке не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до положень частини третьої статті 311 КАС України, за якими Велика Палата Верховного Суду як суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають участі сторін, Велика Палата на стадії призначення справи до розгляду дійшла висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають участі сторін, а також, що справа може бути розглянута в порядку письмового провадження.
6. 14 липня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ВРП надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Рада просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2020 року - без змін.
Рада наголошує на тому, що між нею та скаржником не існувало публічно-правових відносин, вона не ухвалювала будь-яких рішень відносно ОСОБА_1, тому жодних порушень прав, свобод та інтересів з боку ВРП допущено не було.
7. Велика Палата Верховного Суду дослідила матеріали справи, зважила на письмові звернення до суду, що стосуються суті спору, і дійшла висновку про таке.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в оскаржуваній ухвалі підкреслив, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.
Оскільки ВРП листами від 28 серпня 2019 року № Ч-33-31784/0/9-16 та від 07 жовтня 2019 року № Ч-33/15,18-36964/0/9-19 надала позивачу відповіді про те, що відомості, наведені ним у скаргах, не підлягають розгляду Радою у порядку статті 73 Закону № 1798-VIII, а також зважаючи на те, що ОСОБА_1 не відноситься до кола суб`єктів, яким частиною другою статті 73 цього Закону надано право звернення з ініціативою про вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя, то зазначені обставини не породжують у позивача права на захист охоронюваного законом інтересу судом, а відповідно і права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.
Такого висновку дійшов суд першої інстанції з огляду на положення статей 3 та 73 Закону № 1798-VIII та глави 23 Регламенту, затвердженого рішенням Ради від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17.
8.Передумовами для звернення і подання до адміністративного суду позову ОСОБА_1 до ВРП з окресленими у ньому вимогами передувало подання до відповідача неодноразових скарг з аналогічними вимогами, на які ВРП листами надала відповідні відповіді, які відповідач розцінив як прояви протиправної бездіяльності й тому вирішив звернутися за захистом свого права до суду.
Зокрема, у скарзі від 29 липня 2019 року, адресованої двом адресатам, одним з яких була ВРП, ОСОБА_1 з посиланням на положення пункту 9 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII повідомив, що звертається до Ради як державного конституційного органу для того, щоб саме Рада з метою забезпечення авторитету правосуддя внесла до відповідних органів чи посадових осіб подання про притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, якими вчинено дії чи допущено бездіяльність, що підриває авторитет правосуддя.
Ґрунтом для подання цієї скарги стали, як вважає її автор, факти неправильного й незаконного визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача, для розгляду конкретної справи. На підставі власного аналізу окремих нормативних положень, які регламентують підстави і порядок визначення судді чи колегії суддів для розгляду конкретної справи (частина перша статті 31, частина друга статті 18, пункт 15.4 розділу VII КАС України), виходячи з факту, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, з використанням якої мав відбуватися розгляд справ, не була введена в експлуатацію і до початку функціонування цієї системи визначення колегії суддів (судді-доповідача) мало провадитися відповідно до Положення про АСДС, що не суперечило КАС України в редакції після 15 грудня 2017 року та Засадам використання АСДС, затверджених рішенням відповідних судів, яким у Верховному Суді є Тимчасові засади використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджені постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 (у редакції від 16 листопада 2018 року; далі - Засади), ОСОБА_1 стверджував, що всупереч пункту 1.7. розділу І Засад "регулярно" і "масово" провадилося визначення судді-доповідача (колегії суддів) для розгляду судових справ із використанням, передбаченої підпунктом 2.3.2 пункту 2.3 розділу ІІ Положення про АСДС, опції визначення складу суду "шляхом пакетного автоматизованого розподілу справ після реєстрації певної кількості судових справ". З погляду скаржника, використання передбаченої підпунктом 2.3.2 пункту 2.3 розділу ІІ Положення про АСДС опції суперечить правилу пункту 1.7 розділу І Засад, які встановлюють вимогу, що визначення судді-доповідача (колегії суддів) для розгляду справи здійснюється АСДС під час реєстрації документів.
ОСОБА_1 на прикладі конкретної судової справи № 826/2991/18 стверджує, що у цій справі, ініційованій за його ( ОСОБА_1 ) касаційною скаргою, визначення складу суду провадилося із кількагодинною затримкою після реєстрації касаційної скарги, поданої 08 січня 2019 року, а не відразу під час її реєстрації в день подання.
Як вважає ОСОБА_1, описана ним ситуація є тим підґрунтям, яке зобов`язувало ВРП вжити заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя, а також здійснити інші дії, спрямовані на відновлення довіри до авторитету судової влади та правосуддя.
У відповіді № Ч-33-31784/0/9-11 від 28 серпня 2019 року, наданої за підписом начальника управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян, ВРП повідомила, який державний судовий орган (Державна судова адміністрація України) забезпечує функціонування ЄСІТС, а також, хто саме може ініціювати вжиття заходів для забезпечення незалежності судді та авторитету правосуддя, за зверненнями яких (судді, суди, органи та установи системи правосуддя, сама Рада; пункт 23.1 Регламенту) ВРП розглядає питання про необхідність вжиття заходів з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.
У цьому листі ВРП роз`яснила, що відомостей, які би слугували підставами для реалізації Радою своїх повноважень в означеному аспекті, в тексті скарги ОСОБА_1 не вбачає.
Із посиланням на Закон України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" Рада роз`яснила також, що положення цього нормативного акта не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг, для розгляду яких порядок встановлений цивільним процесуальним законодавством.
06 вересня 2019 року до ВРП надійшла ще одна скарга позивача, в якій він наводить доводи незгоди з відповіддю секретаріату Ради, наданої за результатами розгляду попередньої скарги від 29 липня 2019 року.
У відповіді № Ч-33/15,18 -36964/0/9-19 від 07 жовтня 2019 року ВРП за підписом її Голови надала розлогу й більш детальну відповідь, яка сутнісно не відрізнялася від змісту відповіді Ради від 28 серпня 2019 року.