ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Лященко Н. П. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19)
за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради»(далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію
за касаційною скаргою відповідача на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року.
17 липня 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив стягнути солідарно з відповідача, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на 01 лютого 2017 року: 45 686 грн 17 коп. - заборгованості за спожиту теплову енергію, 5 703 грн 23 коп. - інфляційних витрат і 1 285 грн 34 коп. - три проценти річних.
29 вересня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу про залишення без розгляду позову в частині вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог (з урахуванням ухвали цього ж суду від 06 жовтня 2017 року про виправлення описки), а саме: стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з квітня 2014 року по 01 лютого 2017 року у сумі 30 804 грн 96 коп., три проценти річних - 983 грн 39 коп., інфляційні втрати - 5 703 грн 23 коп.; в іншій частині позову відмовив через пропуск позовної давності.
Рішення вмотивоване, тим що сторони перебувають у фактичних договірних відносинах, в яких відповідач як власниця квартири має обов`язок оплатити позивачеві надані ним послуги відповідно до кількості зареєстрованих у квартирі осіб.
Водночас, під час розгляду справи по суті відповідач подала письмову заяву про застосування позовної давності до вимог позивача.
Посилаючись на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, подання кредитором (виконавцем послуг) згідно з розділом ІІ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. З урахуванням звернення із заявою позивача у квітні 2017 року про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідача, перебіг позовної давності був перерваний.
Тому вимога позивача про стягнення заборгованості у межах позовної давності за період з квітня 2014 року по 31 січня 2017 року є обґрунтованою.
22 листопада 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13.
Правовідносини сторін є грошовим зобов`язанням, в якому на боржника покладений обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, а цьому обов`язку кореспондує право кредитора вимагати сплати грошей за надані ним послуги.
Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Оскільки за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг відповідальність несе відповідач, а заборгованість за послуги позивач нараховував щомісяця, то загальна позовна давність починає спливати за кожним таким щомісячним платежем окремо.
07 липня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року змінила у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції своєї постанови щодо застосування позовної давності, періоду нарахування заборгованості та розподілу судового збору. Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року, змінила у резолютивній частині, виклавши абзац другий останньої у такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ;
АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради» (ідентифікаційний
код 02082522; вул. Остафія Дашковича, 62, м. Черкаси, 18001) заборгованість з оплати за постачання теплової енергії з червня 2014 року до січня 2017 року включно у розмірі 30 319 (тридцять тисяч триста дев`ятнадцять) грн 76 коп., а також нараховані за період прострочення оплати послуг з травня 2016 року до травня 2017 року включно три проценти річних - 222 (двісті двадцять дві) грн 52 коп. й інфляційні втрати - 1 116 (одну тисячу сто шістнадцять) грн 95 коп.».
У іншій частині судові рішення залишила без змін.
При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій, що сторони спору перебувають у фактичних договірних відносинах з приводу надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані послуги.
Щодо переривання строку давності вказала, що її перебіг переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга
статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників
(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).
Відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та частини першої статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, судовий наказ є особливою формою судового рішення за певними вимогами, зокрема, і про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, нарахованих на суму заборгованості (пункт 3 частини першої
статті 96 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, пункт 3 частини першої статті 161 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).
Верховний Суд України сформулював висновок про те, що оскільки судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому ЦПК України, перериває перебіг позовної давності (постанови від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15). Аналогічно застосував приписи про переривання позовної давності і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду вважала, що наведена інтерпретація норм права не врахувала інтересу боржника, зокрема у тому, щоб заявити про застосування позовної давності, а такої можливості у наказному провадженні немає. Більше того, стаття 100 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не встановлювала підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи її повернення ні те, що з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, ні те, що пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою. Натомість пункт 5 частини першої статті 165 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати, таку підставу для відмови у видачі судового наказу передбачає.
Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов`язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, частина друга статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).
Велика Палата Верховного Суду вважала, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17). Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).
Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, та від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності.
З такими висновками Великої Палати Верховного Суду погодитися не можемо і відповідно до вимог статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку.
Основним питанням, на яке мала відповісти Велика Палата Верховного Суду було питання переривання позовної давності у зв`язку зі зверненням особи з заявою про видачу судового наказу, про що було зазначено у постановах Верховного суду України від 21 січня 2015 року №6-214цс14 та від 13 січня 2016 року у справі №6-931цс15, та постанови колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У передбаченому законом порядку суди розглядають також інші справи.
Право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань є конституційним правом, закріпленим у частині п`ятій статті 55 Конституції України.
У статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі -
Закон № 1402-VIII) передбачено, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.
У статті 3 цього Закону вказано, що суди України утворюють єдину систему. А у статті 5 - правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.
Щодо принципів побудови системи судоустрою, то судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності ( статті 17 Закону № 1402-VIII).
Також у статті 18 цього Закону вказано, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Отже, однією із юрисдикцій, є цивільна юрисдикція, процедура розгляду справ у якій урегульована у ЦПК України.
ЦПК України як у попередній редакції, що діяла на час звернення з позовом, так і у редакції від 03 жовтня 2017 року визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства, що зазначено у статті 1 ЦПК України ( тут і далі наведено статті у редакції від 03 жовтня 2017 року).
У статті 2 цього Кодексу вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Цивільне судочинство може відбуватися у різних видах провадження. Одним із таких видів провадження є наказне провадження. Необхідно наголосити, що це саме вид, специфічна процедура, спрощена процедура цивільного судочинства, що прямо зазначено у статті 15 ЦПК Укр